Зворотній зв'язок з журналістами сайту - komorainfo@i.ua

Війна

ЮРІЙ: «ВИЖИТИ В БОЮ ДОПОМАГАЄ ГОЛОС ДИТИНИ У СЛУХАВЦІ»

20.10.2017

Життєві історії тих, то захищає нашу Україну на сході -  жива легенда сучасності. Юрій, який пройшов нелегкі хвилини разом зі своїми побратимами недалеко від Маріуполя та у Донецькому напрямку, має позивний «Старий». Зі сльозами на очах згадує свої фронтові історії для того, щоб донести до кожного правду тих подій, які зараз тривають  на території нашої держави:

  • Як Ви потрапили у зону АТО?
  • Вперше я потрапив на війну по мобілізації у 2014-му році. Працював на залізниці і мене призвали. Нас привезли у м. Маріуполь і за ніч перевдягли, а потім відправили на застави ( я потрапив у прикордонні війська). У березні місяці ще було все тихо, а от у квітні вже почалися перші бої. Ніхто з нас не очікував, що буде війна…

Автор: Просимо розповісти Юрія про свій перший бій, але він зі сльозами на очах не може вимовити ні слова, адже саме під час цієї операції у 2014-му році втратив своїх побратимів та близьких йому людей: двох кумів із м. Кропивницький.

  • Розкажіть про свій перший бій?
  • Коли служив по контракту у селищі Піски Донецької області, то перебував у 57-й бригаді, у липні 2016 перевівся у 34-ий батальйон. Коли приїхав туди, у перший же день вночі був обстріл і так  постійно. Удень нас не обстрілюють. В основному атаки відбуваються вночі. Дуже складно, коли по тобі стріляють,  витримувати той режим «тиші», який дається командою від керівництва. Іноді хлопці не витримують і дають відповідь. Там дійсно воюють проти України навчені солдати. Знаєте, шахтери так не стріляють і не ведуть бої. Те, що показують людям по телебаченню в Україні – половина усієї правди від того, що там діється. Неправда і у самих подіях, і у забезпеченні воєнних усім необхідним: медичні препарати, їжа, форма. У більшій частині усе це – волонтерська робота.  Усі повинні розуміти, що за 5 місяців, які я там був,  нас обстрілювали кожного дня вночі, тобто реально йде війна.
  • Ви два рази були у зоні АТО, чому?
  • Вперше, як я вже казав, потрапив по мобілізації. Потім, повернувшись, пішов на роботу. Дуже було прикро чути від людей слова: «За що ви там воюєте?»… Окрім того, мені хотілося допомогти тим молодим хлопцям, які там тримають оборону. У 2014 році я був в Амбросівці. А вже у 2016-му -  в Пісках, Авдіївці, Спартаці.
  • Що допомагає вижити на війні?
  • Страх. Не залежно від того скільки ти там: рік, два чи п’ять років, ти завжди боїшся. Страх у бою допомагає зберегти життя у якійсь мірі. Крім того, голос рідних дітей та дружини у слухавці і малюнки від дітей, які привозять волонтери.

Зараз Юрій знаходиться на реабілітації після контузії. Після того, як у місце ведення їхнього бою потрапило 5 снарядів БМП – 1,  він мусив повернутися додому на лікування.  Йому дуже складно доводити свої права перед нашою державою: керівництво частини або не надає передбаченої йому відпустки або звинувачує у дезертирстві. Кожен наш воїн, який за власним бажанням пішов захищати Україну на війну,  заслуговує на величезну повагу та гідне життя «на гражданкє».

Ольга Полякова

Загальний рейтинг (0)

0 из 5 звезд

Залишити коментар як гість

Вкладення

Оцінити статтю :
0 Character restriction
Your text should be more than 20 characters
  • Коментарі не знайдено
Комора

Новини Знам'янщини

Форма обратной связи

Ваше ім'я
Ваш email
Ваш телефон
Повідомлення

Ми в соціальних мережах

"Сайт створено за підтримки багатьох партнерів і друзів, у тому числі - програми "Активні Громадяни" Британської Ради в Україні". (с) 2016. Made by Oranges