ЮРІЙ: «ВИЖИТИ В БОЮ ДОПОМАГАЄ ГОЛОС ДИТИНИ У СЛУХАВЦІ»
20.10.2017
Життєві історії тих, то захищає нашу Україну на сході - жива легенда сучасності. Юрій, який пройшов нелегкі хвилини разом зі своїми побратимами недалеко від Маріуполя та у Донецькому напрямку, має позивний «Старий». Зі сльозами на очах згадує свої фронтові історії для того, щоб донести до кожного правду тих подій, які зараз тривають на території нашої держави:
- Як Ви потрапили у зону АТО?
- Вперше я потрапив на війну по мобілізації у 2014-му році. Працював на залізниці і мене призвали. Нас привезли у м. Маріуполь і за ніч перевдягли, а потім відправили на застави ( я потрапив у прикордонні війська). У березні місяці ще було все тихо, а от у квітні вже почалися перші бої. Ніхто з нас не очікував, що буде війна…
Автор: Просимо розповісти Юрія про свій перший бій, але він зі сльозами на очах не може вимовити ні слова, адже саме під час цієї операції у 2014-му році втратив своїх побратимів та близьких йому людей: двох кумів із м. Кропивницький.
- Розкажіть про свій перший бій?
- Коли служив по контракту у селищі Піски Донецької області, то перебував у 57-й бригаді, у липні 2016 перевівся у 34-ий батальйон. Коли приїхав туди, у перший же день вночі був обстріл і так постійно. Удень нас не обстрілюють. В основному атаки відбуваються вночі. Дуже складно, коли по тобі стріляють, витримувати той режим «тиші», який дається командою від керівництва. Іноді хлопці не витримують і дають відповідь. Там дійсно воюють проти України навчені солдати. Знаєте, шахтери так не стріляють і не ведуть бої. Те, що показують людям по телебаченню в Україні – половина усієї правди від того, що там діється. Неправда і у самих подіях, і у забезпеченні воєнних усім необхідним: медичні препарати, їжа, форма. У більшій частині усе це – волонтерська робота. Усі повинні розуміти, що за 5 місяців, які я там був, нас обстрілювали кожного дня вночі, тобто реально йде війна.
- Ви два рази були у зоні АТО, чому?
- Вперше, як я вже казав, потрапив по мобілізації. Потім, повернувшись, пішов на роботу. Дуже було прикро чути від людей слова: «За що ви там воюєте?»… Окрім того, мені хотілося допомогти тим молодим хлопцям, які там тримають оборону. У 2014 році я був в Амбросівці. А вже у 2016-му - в Пісках, Авдіївці, Спартаці.
- Що допомагає вижити на війні?
- Страх. Не залежно від того скільки ти там: рік, два чи п’ять років, ти завжди боїшся. Страх у бою допомагає зберегти життя у якійсь мірі. Крім того, голос рідних дітей та дружини у слухавці і малюнки від дітей, які привозять волонтери.
Зараз Юрій знаходиться на реабілітації після контузії. Після того, як у місце ведення їхнього бою потрапило 5 снарядів БМП – 1, він мусив повернутися додому на лікування. Йому дуже складно доводити свої права перед нашою державою: керівництво частини або не надає передбаченої йому відпустки або звинувачує у дезертирстві. Кожен наш воїн, який за власним бажанням пішов захищати Україну на війну, заслуговує на величезну повагу та гідне життя «на гражданкє».
Ольга Полякова
Коментарі
- Коментарі не знайдено
Увійти щоб залишити коментар
Залишити коментар як гість