komora.info
                                                       komora.info

інформаційний сайт знам'янщини

                                                      

                   

Люди

Вікторія Альошина: «Для мене Знам’янка назавжди лишиться рідним містом»

14.06.2022

 Ми часто чуємо за відомих музикантів, акторів, співаків, які протоптали стежину життя від порогів рідної Знам’янки. Так буває, що журналісти доволі часто розповідають про лауреатів різних премій, талановитих митців, окремі інтерв’ю з ними – відкриття і знахідки. Так, зовсім випадково трапилась нагода познайомитись з нашою землячкою,  відомою співачкою оперети, яка любить і шанує наш край -  Вікторією Альошиною. Телефонна розмова тривала понад годину. За цей час відбулося занурення у творче життя міста багато років тому. 

Біографічна довідка

Альошина-Костюкова Вікторія Дмитрівна ( Місце народження - с. Шабо Лиманського району Ізмаїл. обл., нині Білгород-Дністровського району Одеської області) — українська артистка оперети (ліричне сопрано). Народна артистка України (1997).

Альошина-Костюкова Вікторія Дмитрівна, закінчила Московський державний інститут театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського (ГІТІС) за спеціальністю артистки музичної комедії-1970 р., а також Одеську державну консерваторію ім. А. В. Нажданової-1978 р.за спеціальністю спів — присвоєна кваліфікація оперна і концертна співачка, викладач. Дипломна вистава опера Дж. Верді «Травіата» партія Віолети.

1970 р. — 1978 р. артистка солістка-вокалістка вищої категорії Одеського театру музичної комедії. 

1977 р. член Національної Спілки Театральних Діячів України.

1978 р.-2018 р.-артистка солістка-вокалістка, майстер сцени Київського Національного академічного театру оперети.

Республіканською студією будинку звукозапису під диригуванням таких митців, як народних артистів України В.Гнєдаш, Є.Дущенко, В.Шейко у виконанні Вікторії Альошиної-Костюкової були записані двадцять два вокальних твори арії, дуети та терцети із оперет звучанням.

 

 



Випробування, напевно,  і даються людині для того, щоб вона загартувалась і на все життя визначила міць власного характеру. Маленька дівчинка Віка у своєму дитинстві долала по  5-6 км щодень в один бік до школи, щоб здобувати знання в одному з двох рядів класу, де вчились за першими партами першачки, а за другими – другокласники. Тоді вчителька давала завдання по черзі то одним, то іншим.

 Вікторія Альошина на Кіровоградщину потрапила не одразу до Знам’янки, а спочатку до міста Долинська. Тато був машиністом на залізниці і родина переїхала до нашого міста.

  • Мені було років 9-10. Пам’ятаю, коли ми приїхали у Знам’янку, то жили на південній частині міста. Мама працювала вчителем початкових класів. Я ходила через величезний міст, поряд з яким була залізнична їдальня. Там завжди на столах стояли тарілки з хлібом, сіль та гірчиця. Можна було взяти і поїсти безкоштовно.

Родина Альошиних  отримала квартиру на той час у новобудовах за адресою вул. Радянська, 44. До 1965 року Вікторія жила в  цьому будинку і ходила навчатись до міської школи №2.

  • Я завжди пам’ятатиму ці роки, і Знам’янка буде у моєму серці. Мене  там оточували дуже добрі люди, щирі вчителі. Пригадую своїх вчителів. Наприклад, чудову вчительку математики Євдокію Степанівну Шатову, нам вона була схожа на актрису Тетяну Пельтцер.  Я досі добре знаю правила додавання з дужками і без, алгебратичні рівняння. А ще світла згадка за Антоніну Степанівну Іщенко та вчителя української мови – Миколу Карповича Олизько, з фізики -  Зінаїду Парфиріївну Куц. Моя мама теж була вчителькою початкових класів,  викладала у міській школі №4. Вона була жінкою гарної вроди і доброти.

На фото мама Вікторії Дмитрівни - Серафіма з класом.

Фото шкільних років Вікторії Альошиної

Спогади про маму у Вікторії Дмитрівни найщиріші, її життєва філософія, уподобання співати, формували маленьку доньку.  Враховуючи великі дефіцити, мама завжди намагалась робити дочці свято. Пригадується, як з марлі шились новорічні сукні, а з паперу – квіти на них.

  • Я згадую, як вивчила вірш, вийшла на велику сцену і почала розказувати, але  розповіла тільки два рядки, а далі забула. Тоді знову пригадувались наступні рядки, але горохом по моїх щічках котились сльози. Тоді мама мені сказала: «Ну ти Віта, артистка». І з того часу, я і повірила у це, що я буду артисткою, - пригадує Вікторія Дмитрівна.

Творча основа артистизму маленької Вікторії формувалася мамою з самого дитинства, адже сама вона взяла її за руку і привела до міського Будинку піонерів на танцювальний гурток.

  • Я там завжди була в першому ряду, але від стіни, - розповідає наша співрозмовниця, - як «бридке  каченя», я так і не вийшла на кращий рівень у своїх танцях.  Моя мама померла рано. Я не закінчила свої пошуки творчості, вирішила самостійно змінити напрямок  уподобань. Якось до нашого Будинку піонерів (приміщення по просп. Шкільному) прийшов молодий  хлопець Віктор Ільєв, років 18-19, який взявся за створення драматичного гуртка. Нам пощастило, що  юний режисер був на стільки захоплений театром, що зовсім скоро це хвилею передавалось всім його гуртківцям і, звісно,  мені. Чомусь  я вирішила, що буду найкращою актрисою у цьому гуртку. Постійно дивилась телевізор, тоді Михайло Водяний і Маргарита Дьоміна були для мене недосяжними зірками. Хіба я могла подумати, що вони стануть моїми колегами і  з ними працюватиму  на одній сцені 7 років…

Розповіді про театри світу, сценічна мова, уроки з дикції під керівництвом Віктора Ільєва стали зерном майбутнього великого таланту оперної співачки Вікторії Альошиної.

Якось наш режисер вирішив поставити казку «Снігова королева», де наперекір очікуванням стати головною героїнею, він сказав  Вікторії грати роль бабусі.

-    Я була дуже розчарована, - розказує пані Вікторія, - але саме тоді  старалася гарно зіграти навіть таку роль, я дуже мріяла стати саме драматичною актрисою.

Ще хочу розповісти про мою сусідку Есфір Федорівну, яка жила поряд з нашою квартирою у Знам’янці. Я зараз не пригадую точно, але вона теж була керівницею театрального гуртка десь у місті, на вигляд досить серйозна і грізна жінка з таким носиком схожим на гачок. Я колись до неї  теж звернулась, щоб вона підтримала мій талант, але суворо подивившись на мене та сказала мені : «У тебе нічого не вийде…» Це ще була одна серйозна перепона для мене такої юної, яка так бажала стати великою актрисою.

Так склалася доля, що Віктор Ільєв, який керував гуртком,  був родом з Ростову і саме він запропонував Вікторії Альошиній поїхати до Ростовського театрального училища. Після 8-го класу вона вивчила декілька уривків відомих творів і за благословення тата  вступила до такого омріяного училища. Втім, доля готувала чергові випробування. Керівником курсу був головний режисер Ростовської  оперети Велькович. Так малесенькими кроками життя підводило талановиту   співачку оперети до нових вершин.

Звичайно, що у 15 років дівчинка зі Знам’янки у Ростовському училищі щодень вчилася біля старших двадцятирічних однокурсників,  було важко, сором’язливо. Це все привело до того, що одного дня Вікторія вирішила піти з училища і повернутись додому. Цьому сприяла і важка хвороба дівчини – вона захворіла на застуду.

Повернувшись додому, у Знам’янку,  Вікторія не лишила наміру далі розвивати свою творчість і продовжувала мріяти про театральну кар’єру, вже сама організувала театральний гурток і ставила невеликі вистави. Крім того, вона самостійно вчила нотну грамоту, уривки творів, співу.

Фото зі шкільних вистав за участі Вікторії Дмитрівни

  • Мої співи з вікна першого поверху квартири у Знам’янці чули всі перехожі, - ділиться пані Вікторія. – Вони оглядались і постійно дивувались звукам. Я вмикала програвач, ставила платівку, і разом з виконавцем і його голосом повторювала партії. Це були опери і оперети. Такий мій вокал довів до того, що навіть зла сусідка колись натякнула, що можливо тепер, позаймавшись, вона і має шанс вступити до ГІТІСу на факультет музичної комедії. Я не здавалась. Шукала шляхи вступу саме до цього навчального закладу. Я вивчила уривки за нотами «Ой, не світи місяченьку…». Поїхала до Москви, там була така черга, що не знала чи зможу просто вистояти в ній. Я пройшла три тури, коли приймальня комісія дізналася, що я з  України, то одразу попросили щось прочитати українською, якусь байку. Я прочитала байку Глібова про щуку, яке було задоволення і оплески цих людей. Досі це пригадую. За результатами іспитів, вступила на курс Йосипа Туманова головного режисера Великого театру. Мені тоді було навіть важко уявити, які постаті і якої величини були нашими викладачами. Мій педагог з вокалу – Дора Борисівна Білявська.

В останнє у Знам’янці Вікторія Дмитрівна була на могилі своєї мами кілька років тому, до початку епідемії ковіду. Зараз співачка живе у Києві, досі працює викладачем з вокалу в університеті Драгоманова,  професорка кафедри теорії та методики постановки голосу. У розмові Вікторія Дмитрівна радо запрошувала  талановиту молодь із Знам'янки на навчання до свого класу.

Гарна подруга Вікторії Альошиної Людмила Ладожинська пригадує про дружбу з пані Вікторією у дитинстві.

  • Ми познайомились з Вікторією у Будинку піонерів. Разом були учасницями театрального гуртка, я пригадую з яким захватом подруга прибігла і сказала: «Людочка, яке щастя, до нас приїхала така людина, ми будемо грати ролі!» Нам дійсно пощастило бути вихованками Віктора Ільєва. Протягом всього життя ми товаришуємо з Вікторією і я дуже радію цій дружбі, адже крім великого таланту співачки оперети, вона добра і скромна у побуті людина, з якою завжди приємно мати душевну розмову.

Оксана Войчишина

 

 

 

 

 

 

Загальний рейтинг (0)

0 из 5 звезд

Залишити коментар як гість

Вкладення

Оцінити статтю :
0 Character restriction
Your text should be more than 20 characters
Комора

Новини Знам'янщини

Форма обратной связи

Ваше ім'я
Ваш email
Ваш телефон
Повідомлення

Ми в соціальних мережах

"Сайт створено за підтримки багатьох партнерів і друзів, у тому числі - програми "Активні Громадяни" Британської Ради в Україні". (с) 2016. Made by Oranges