Мати сина чекає з полону...
Від 3 квітня 2016 року знам'янчанин Олексій Кушпіль потрапив у полон ДНР. Понад 300 днів звістки від нього тільки поодинокі, мама Наталія Петрівна шукає будь-які можливості визволити сина, про це розповіла і журналістам KOMORA.INFO.
Довідково. Під час 5 хвилі мобілізації 24 квітня 2015 року Олексій Кушпіль був мобілізований до лав Збройних сил України.
- Наталіє Петрівно, як ВИ дізнались, що Ваш син в полоні?
- Про це мені повідомили працівники нашого міського воєнкомату. Сказали, що 3 квітня 2016 року відбулася ротація військ і з передової (з Костянтинівки) та мав відбутись від'їзд колони в якій був і мій син. Як зараз пригадую, що цього дня о 14 годині, він мені зателефонував і сказав, що вже виїжджають, пообіцяв зателефонувати в вечорі, але цього не сталось...
- Якісь звістки Ви від нього отримували за цей тривалий період?
- Так, але їх було дуже мало, востаннє телефоном свого сина я чула 19 червня 2016 року. Наша родина живе у постійному очікуванні, але ми не складаємо руки - стали постійно телефонувати до Центру зі звільнення полонених, нас там вже знають і підтверджують, що Олексій дійсно в полоні. У серпні 2016-го до нас додому з Києва приїздили люди з Організації ООН захисту прав людей в Україні і привезли мені листа від сина. У рядках не було нічого конкретного, але почерк справді його. Через них я знайшла ще дві родини з Кіровоградщини, які чекають хлопців з полону.
- Які кроки у напрямку звільнення Олексія робляться на державному рівні?
- Від 18 серпня 2016 року, дня нашого з чоловіком візиту до Києва для зустрічі з Президентом, ми вже багато разів були в Києві. Щоразу - це великий біль і розпач, нам всі обіцяють, що виконуються роботи, щоб полонених звільнювати, але не знаємо жодної конкретики, нічого! Матері з усієї України робили акції звернення уваги до проблеми звільнення воїнів під стінами німецького та французького консульства у Києві, але не знаю чи нас почули? Я знайома і з Іриною Геращенко, яка не раз збирала разом для зустрічей усіх матерів України.
2 грудня через працівників Червоного Хреста я отримала ще один лист від сина, де він дякує племінниці за переданий малюнок. Саме у цьому листі Олексій вперше попросив передати теплі речі і більше нічого. Ми через Київ передавали посилку, я навіть не знаю хто конкретно цим займається.
26 січня 2017 року ми знову їздили на конференцію з питань полонених, але знову ніякої конкретної звістки не знаємо про нашого сина.
- У нашому місті Ви з своїм родинним горем живете самі чи маєте підтримку?
- Звичайно, нас підтримують рідні, знайомі. Як Олексія збирали в АТО наш волонтерський центр на чолі з Наталією Тишкевич допомагали нам з одягом для військових, навіть продуктами, я дуже дякую їм. Міська влада нещодавно теж дізналась про це, але не від нас, обіцяли допомогти. Я хочу сказати, що нашій родині не потрібна ніяка матеріальна допомога, ніякі гроші чужих людей, я буду рада, якщо відгукнуться з допомогою у звільненні Олексія - це для нас найважливіше!
Я, як мама, нікого не засуджую за те, що він досі не дома, я розумію, що це складний процес, але материнське серце не може жити спокійно з цілодобовими хвилюваннями, які погіршили моє і так не дуже здоров'я.
Оксана Войчишина
Коментарі
- Коментарі не знайдено
Увійти щоб залишити коментар
Залишити коментар як гість