Зона АТО очима тих, хто нас захищає (Частина V)
У військовій базі в м. Бахмут, 6 серпня, волонтерів ГО «Знам’янське об’єднання «Майдан» зустрів Олександр, з яким поспілкувалися цього ж вечора. Було пізно. Говорили на подвір’ї бази. Саме під час нашої розмови, я вперше почула глухі звуки вибухів. Відчуття було дивне: суміш страху та розуміння, що мешканці міста з цими звуками живуть постійно. Але Олександр мене запевнив, що це далеко і безпечно.
Коли ропочався конфлікт, сім'я Олександра переїхала до родичів в м. Олександрія. Планували поїхати на декілька днів, але коли російські війська увійшли в Донецьк, він заборонив їм повертатися. Так вони залишилися жити в Олександрії. Після переїзду дружини і сина, деякий час Олескандр перебував у Донецьку.
Як картка клієнта магазину METRO можливо зберегла Олександру життя
Це неймовірно, але факт. Про те, як щось або хтось вище вирішує долю людини, розповідає Олександр: «Я працював на автобусі. Його маршрут починався біля магазину METRO, який знаходиться на відстані 200м від Донецького аеропорту. Перед тим як відправитися по маршруту, я зайшов в магазин поміняти паперову картку клієнта на пластикову, але це мало зайняти деякий час, якого у мене не було. Тому вирішив зайти пізніше. Коли я повертався назад по маршруту, розпочався штурм аеропорту і автобуси вже туди не впускали.»
- Що саме Вас підштовхнуло залишити усе майно і поїхати з Донецьку?
- Працював трохи на автобусі, подивився як чеченці бігали по місту, а ними керували двадцятирічні "синки регіоналів". Також не витримав брехні, яку показували по російському телебаченню про події в Донецьку. У мене дві квартири, одна знаходиться в центрі міста, у подвір’ї якого за парканом є підприємство. Ми сиділи з друзями у мене, коли почули стрілянину. Вийшли на вулицю подивитися, а там з цього підприємства стріляють з мінометів. Піднялися знову наверх і побачили, куди влучають – місце на відстані 3 км від нас. Через деякий короткий час по російському телебаченню показують новини, що українські війська обстріляли ринок і загинула жінка. Після цього я не зміг там знаходиться. Ця відкрита брехня мене дістала: біля мого дому стріляють, я власними очима бачу куди влучають, і потім бачити таке з екрану телевізора?...
І приклади брехні російських новин Олександр наводить багато: «Мій родич працював міліціонером. У той момент обстрілу ринка, якого я став свідком, він супроводжував радника Путіна. Саме перед початком обстрілу, ескорт зупинили, потім, коли все закінчилося, вони поїхали, і в цей момент їх почало знімати телебачення. Автоматично виникає декілька питань. Звідки вони знали, що саме в цей момент треба зупинитися? І звідки вони знали, що більше не будуть стріляти, і вони можуть рухатися далі? Інша ситуація: російське телебачення знімає двадцятипятиповерховий будинок, саме в той момент, коли в нього влітає снаряд. Знову питання, звідки вони знали, що саме в цей момент потрапить в будинок снаряд? Але це не все… Більше того, в цей будинок стріляли з парку Щербакова, я знаю його місце розташування, але в новинах показують, що обстріл йшов з боку аеропорту. Який аеропорт? Якщо показують, обстріл був з боку під’їздів, а аеропорт знаходиться з тильної сторони. Таких прикладів псевдо українських обстрілів можна наводити безкінечно.»
Брехня про обстріл ринку українськими військовими по російському телебаченню була останньою краплею… Олександр залишив Донецьк і поїхав до Києва.
- Чим саме Ви займалися в столиці?
- Мій друг запропонував поїхати працювати до Москви. Але я не погодився. Сказав, якщо кудись і їхати, то лише до Києва. Спочатку працював на будівництві. Через декілька місяців став бригадиром і мав свою бригаду. Але кинув, бо керівництво будівництва було з Донецьку. Тобто принцип роботи не змінився – «кідалово» було і там, навіть своїх донеччан. Потім пішов працювати водієм маршрутного автобусу, але знову потрапляю на роботодавця з Донецьку. Не витримав і пішов воювати.
- У Вас залишилися родичі в Донецьку?
- У Донецьку залишилися три сестри і брат. Скажу так, вони там усі зомбовані. Ще до штурму аеропорту, в центрі міста російські військові захопили міліцейську частину. Я кажу одній з моїх сестер, як можна розпочати стрілянину у самому центрі міста, так її відповідь мене приголомшила – це щоб вони перші не напали. Я їй пояснюю, що можуть зробити молоді хлопці у кількості 50-60 осіб в центрі окупованого міста. Після цієї розмови, все стало ясно… Я продовжую спілкуватися з ними. Більше того, час від часу допомагаю грошима, бо вони там стали бідними.
Продовження інтерв’ю з Олександром читайте завтра.
Наталка Хандусенко
Коментарі
- Коментарі не знайдено
Увійти щоб залишити коментар
Залишити коментар як гість