komora.info
                                                       komora.info

інформаційний сайт знам'янщини

                                                      

                   

Люди

Тетяна Кононенко: «Я потрібна тут до перемоги…»

7.07.2022

Знайомлюсь із пані Тетяною у міському  волонтерському центрі ГО «Майдан» у Знам’янці. Вона вся у роботі – плетінні сіток. Як багато інших, до нашого міста її з Харкова привела доля після лютневого повномасштабного нападу росії на Україну. Вже  три місяці у неї – нове життя, в яке помістилось все те, що влізло у звичайний наплічник: кілька речей, документи, засоби гігієни і трохи харчів. Більше б вона і не взяла: під час евакуації вочевидь бачила, як з вагонів на залізничному вокзалі Харкова через вікна викидали все, тільки щоб максимально звільнити місце для людей. Кожного, хто  рятував своє життя та рідних.

Зібратись думками, побудувати нові цілі і дороги в таких обставинах дуже важко. Ніхто до цього не готовий. І тоді у людини спрацьовує її поведінка самозбереження – просто вижити. Трохи пізніше, оговтавшись,  всі ведуть себе по-різному. Одні – просять про допомогу і отримують її з вдячністю, інші теж отримують, але відповідають на це злом і ненавистю. Пані Тетяна має свій вибір, він в тому, щоб щодень  бути корисною іншим, допомагати всім, хто звертається і особисто відповідати за кожну свою обіцянку перед військовими на передовій.

 

 


  • Де б ти не був, головне – це людяність. Так трапилось, що мені зараз дали прихисток, безпеку,- розповідає пані Тетяна, - я дуже вдячна за це, саме тому цілком логічно, що з першого дня перебування у Знам’янці я думала, чим допомогти, де знайти собі волонтерську роботу, куди прикласти руки у лікарні чи волонтерському центрі. Я навіть ходила по міському ринку, питала, чи може де підмести треба. За кілька днів мені підказали, що є міський центр волонтерів, де плетуть сітки, тепер я тут.

Від  24 лютого 2022 року все у житті цієї жінки пішло незвично. Вона, мешканка району Салтівки (м. Харків) одна з перших у власній квартирі о 5 ранку почула вибухи. Це були такі вибухи, які навіть уявити неможливо, бо ніколи доти не чула таких. Неподалік на об’їзному шляху стояли танки, які прямо стріляли по житлових будинках. Загроза життю виникла однохвилинно. Люди почали тікати з квартир і евакуйовуватися з мікрорайону. На роботі попередили, щоб поки що не виходили.


  • Я дуже люблю місце, де живу. Ми з чоловіком Олександром все життя дбали, щоб була квартира і в квартирі. Я працювала заступником директора з економічних питань на приватному підприємстві з виливання підошв для взуття. Донька Катерина вже доросла і навчається у Варшаві. Чоловік теж має гарну роботу. І в один момент все це похитнулось… Моя знайома, коли обирала квартиру у нашому мікрорайоні, сказала ріелтору «щоб ходити оцією стежкою, повз оце гарне дерево», так і я зараз думаю, як добре нам було вдома… Найстрашніше було бачити, як люди почали їхати з нашого мікрорайону, зачинилися всі магазини, розграбовували торгівельні точки, почав зникати зв’язок. Під час обстрілів ми тривалий час ховались у погребі з чоловіком, але він швидко захворів. Потім тиждень ходили до підвалу, де значно тепліше, але вже почали розуміти, що час їхати. Але куди? Ключовим для мене став момент, коли я побачила у вікні, як сусідній 531-ий мікрорайон палає і повідомили, що у будинку поряд загинула ціла родина: тато, мама і маленька дитина, ракета потрапила їм прямо у квартиру. Я ніч не спала… Одним із ключових питань від’їзду стала домашня улюблениця кішка Мурка. Яку треба було або замість всіх речей мостити до наплічника, або кудись прилаштовувати. Волонтер, який погодився нас вивезти, поставив умову, щоб ми з чоловіком взяли з собою лише по одному рюкзаку, який можна поставити на руки. Викинути тваринку на вулиці, як це робили дехто з  людей, було неприпустимо.

 

  • О 6 годині ранку вже була домовленість із волонтером, який нас із чоловіком вивезе на залізничний вокзал. О 5:45 я прийняла рішення разом з моєю кішкою йти до будинку знайомого і просити його залишити її у себе. Він мав стареньких батьків і сказав якось у розмові, що нікуди не виїздить. Дуже вдячна, що він погодився допомогти і прихистити тварину. Отримую фото нашої красуні, а я в свою чергу матеріально допомагаю, щоб її доглядали.

За збігом обставин пані Тетяна з чоловіком приїхали до Знам’янки 7 березня. Випадковий дзвінок давнього знайомого знам’янчанина допоміг зняти квартиру і залишитись тут. Тиша, відсутність вибухів спочатку лякала жінку.

 


  • До кінця березня я шукала місце для роботи, волонтерства. Чесно кажучи, я більше шукала останнє. Мені підказали волонтерський центр ГО «Майдан». Я прийшла до них, нікого не знала. Познайомилась. Щодень чую історії переселенців-волонтерів, бачу велику і потужну роботу самого центру.


27 березня Тетяна дізналась про мобілізацію Євгена – одного зі співробітників на підприємстві,  де вона працювала у Харкові. Він попросив її  про допомогу у їжі, сітках – саме тоді був дуже важкий момент із забезпеченням.


  • Для мене це був такий стрес не передати. Пригадую, як я чула його слова і тільки спитала: «Хлопці, скільки вас?». Їх було 30. Я побігла у АТБ і купувала все підряд… Почала готувати посилку для відправлення сама. Попросила у волонтерів дитячі малюночки, щоб передати хлопцям теж. І тут пояснила для чого і кому. Мені сказали, що допоможуть не тільки листівками, а ще всім необхідним. Перша така відправка для Євгена була приблизно 5 місць нової пошти, - розповідає Тетяна.

 


На вулиці жаркий липень. Волонтерська робота переселенки з Харкова пані Тетяни продовжується. Скромно у розмові вона зізнається, що не колекціонує фото своєї діяльності, тому більше може розповісти.


 

  • Одного разу, коли ми пішли на поховання загиблого Героя на центральній площі Знам’янки, я дізналась, що він захищав Харків.  Був великий стрес і сльози, бо я розуміла, що він захищав мене і мій дім, а зараз його немає. До мене підійшла координаторка волонтерського центру Наталія Тишкевич і каже: «Ми незламні! Ми жінки». З першого кроку від дому у Харкові мені допомагали люди, коли я прийшла до знам’янського волонтерського центру, настав час переоцінки цінностей всього життя. Я сідаю їсти і думаю, що там їдять хлопці на фронті… Я розумію, наскільки ми всі змінюємось у бік зростання духовно. Якби мені запропонували перед подіями у лютому місяці поїхати закордон, я б погодилась, але не зараз… Навколо мене стільки добрих людей, підтримки, що я навіть відмовилась повернутись на свою звичну роботу он-лайн, я потрібна тут до перемоги! Там щодень наші воїни роблять неймовірне,  а я тут щодень думаю про них і максимально прагну допомогти, коли сиджу плету чергову сітку, збираю замовлення для посилки, спілкуюсь з ними телефоном і вслухаюсь в кожне слово

Вузлик за вузликом, смужка за смужкою, візерунок за візерунком, здіймаючи свої руки у молитві, як Свята Мати Оранта, плете свій покров Тетяна, щоб захистити наших воїнів, сховати їх від ворожого ока, зберегти їхні життя. Сотні, тисячі жінок по всій Україні наближають день перемоги, вплітаючи свої долі у велику сітку, що захищає і допомагає нашому війську. Бо у Бога є лише одні руки, і вони - твої.

Розмовляла Оксана Войчишина

 

 

 

 

Загальний рейтинг (0)

0 из 5 звезд

Залишити коментар як гість

Вкладення

Оцінити статтю :
0 Character restriction
Your text should be more than 20 characters
  • Коментарі не знайдено
Комора

Новини Знам'янщини

Форма обратной связи

Ваше ім'я
Ваш email
Ваш телефон
Повідомлення

Ми в соціальних мережах

"Сайт створено за підтримки багатьох партнерів і друзів, у тому числі - програми "Активні Громадяни" Британської Ради в Україні". (с) 2016. Made by Oranges