Зворотний зв'язок з журналістами сайту - komorainfo@i.ua

  
komora.info
                                                       komora.info

інформаційний сайт знам'янщини

                                                      

                   

Події

«Мамо, я в гори йду!.. З Петром Швайкою - мандрівником- фанатом!»

13.08.2018

Чи то літо, чи осінь, а тягне  його в безвість, - туди, де  стрімкі гори, високі полонини, де на карколомних гірських кряжах мліє сонячне літепло, «мріють» тумани чи виблискує сніг… Петро Митрофанович завжди засмаглий. Чи то така його врода, чи так його полюбляє сонце та вітер… чи не встигає зникнути засмага від походу до походу. Стрункий, гінкий, мов парубок, упізнаваний за своєю пружинистою ходою. Мабуть, звик дисциплінувати свою «фізику», бо ж  у гори йдуть витривалі, й, насамперед, щоб перемагати себе. 

 Пан Петро - «блудяга», як він себе називає, з великим стажем, мандрує горами з 1976 року (з невеличкою паузою) аж донині. Він завжди хотів потрапити в незвичайні гори, в дуже красиві гори. Є в нього молодий компаньйон, такий же фанатичний мандрівник, із великим досвідом, послідовник Олега Малицького (учитель знам’янської ЗШ №3, Cвітлої пам’яті). Це - Валерій Корчагін - один з ініціаторів,  засновників і  президент клубу туристично - пішохідного (краєзнавчого) туризму «Чорнолісся» імені Віктора Голого при Знам’янському міському краєзнавчому музеї.

«…Найкращі гори, де я ще не бував…»

Відоме туристське прислів’я кличе до дії. Отже, помандруємо нині за нашим паном Петром у  його розповідь, у його улюблені  гори. Цей енергійний чоловік - безкорисливий добряк, упевнений оптиміст із загостреним відчуттям справедливості, безповоротно завойовує довіру до себе. Діти, молодь і люди зрілішого віку довірливо йдуть за ним слід у слід, як то кажуть. І ми підемо…

  • Ми з Корчагіним і групами дітей у певний період обійшли вздовж і впоперек увесь Крим, вивчили всі каньйони. Особливо полюбили Узунджанський, де надзвичайна природа, річка, що витікає з печери у ванни - своєрідні природні водяні заглибини з плюсовою температурою близько 6-и градусів. Діти ниряють у цей крижаний купіль - і хоч би що!.. Ми своїми ніжками обміряли Кримські гори та узбережжя…, - розповідає Петро Швайка.

У горах Карпатах хотів би я жить…

  • У Карпатах ми часто буваємо. Діти полюбляють тут усе, бо Карпати - це щось грандіозне!  Хоч би - Лумшори, де  вони «гріються» в сірко - водневих чанах, а потім стрибають у воду- студеницю річки Турії. Ми піднімаємося на полонину Руну, гору Люту, тут- лінія Арпада (у Другу світову війну - форпост німецьких окупантів. Авт.). А знаємо ж і полонини Красну, Боржаву, Білин, Свидовець, Чорногору, Веснярку, та всіх не перелічити, як і гірських масивів. Ми долали гірські бескиди, плайки, пагорби, гори… Багатократ бували в Яремчі, Рахові, Ворохті, Буковелі, Коломиї, де маємо дуже щирих друзів, які завжди всіляко нам  допомагають. Торік їздили в Карпати тричі - це переважно знам’янські діти з першої та третьої шкіл, найменшому мандрівнику було вісім років, найстаршому - чотирнадцять. Готуємо їх до походу в гори з Валерієм Корчагіним, і спорядження було наше з ним, і моєї доньки ( Надія Княгницька- головний спонсор - фінансовий і моральний. Авт.). Водили в гори «атовців» 17-го батальйону, зійшли на Говерлу, попрощалися з ними в Заросляку. Це - знаменитий туристично-рекреаційний центр, куди возять «чайників», «матрацників». Вони чужаки в нашій туристичній сім’ї. Ми їх недолюблюємо. Їх возять комфортабельними автобусами, розквартировують у готелях, годують у рестораціях-кафе… Ми ж, «блудяги», долаємо дороги-кам’яниці-грунтівки з тридцятикілограмовими наплічниками, живемо в наметах, їжу готуємо собі простонеба - на багатті. Це надзвичайний драйв!

«Ох, ти!»

  • Сьогоріч загодя спланували пройти Чорногірським хребтом. 24 червня виїхали зі Знам’янки до Львова. У нас традиція: у Львові обов’язково йдемо в кафе «Пузата хата», смакуємо смачним місцевим борщиком. А потім рідним потягом «Львів-Рахів» прибуваємо у  село Кваси. Нас поливає рясний дощ, рухаємося Чорногірским хребтом. Але на гору Петрос не піднялися через негоду. Зупинилися в туристичному приюті, підкріпившись, рушаємо в обхід гори Петрос через Головчицьку полонину в урочище Скопеска. Дійшли знову до екологічного заповідника, отаборилися в наметах під Говерлою. Щодня безнастанно лив дощ. І ось злива вщухла. Ми притьма знялися з місця першими від усіх «блудяг», які сиділи під Говерлою і чекали з «моря» погоди. За годину і двадцять хвилин зійшли на Говерлу. Нас трішки заморозило - куртки покрилися інеєм. Спочатку Говерла була закрита ватрою (для туриста «ватра димить» - означає вкрита хмарами. Авт.). Коли ж «ватра» розсіялася, наші юні туристи пережили неймовірний трепет - захоплення, славнозвісне «Ох, ти!». З Говерли, здавалося, видно всю Україну. Довкола краса неписана! З найвищої вершини Карпат «скотилися» швидше-за годину  десять…  Другого дня ми пішли іншим маршрутом - до селища Луги, через старезні праліси. Тут незаймана природа. До слова, гори Карпати поділені на сімнадцять реліктових зон, сім із них- на території України. Через одну  ми пробиралися до Білої Тиси. На нашому шляху траплялося безліч потоків, маленьких річечок, водоспадів. Тут - давні маршрути для сплаву смерекових колод - Черемошем,  Білою Тисою. А ми з нашими юними туристами дійшли до села Луги.  Коли ми йшли цим селом, нас настигла страшенна злива. І що властиво, тут тільки бізнесове поприще. Нам ніхто не дав прихистку, всі  тільки хотіли здерти з нас грошей. Такий фактор, як діти і  «пустіть будь-куди»,- не діяв. І цей випадок дещо засмутив, бо це не характерно для краю, де люди дуже добрі та гостинні. Зрештою, це не вплинуло на фантастично яскраві враження від неймовірної краси Карпат. Ось хоча б  озеро тисячі легенд - Несамовите. Не можна без дозволу Господаря  озера тут набирати води, галасувати… Просимо: «Добрий день, шановний… дозвольте зупинитися на берегах озера… будемо поводитися скромно, чемно… набирати води лише стільки, скільки наразі треба…». Ми зійшли на найкрасивішу гору Туркул (1936 м над рівнем моря. Авт.). А гора Петрос-найпідступніша: то дощем уперіщить, то градом влупить, то вітром нестримним задме, а то й «ватрою» суцільно затягне все довкола… Нам у Рахові дали прихисток у бригадному будинку залізничників, приязно зустріли, ми висушили одяг, відпочили. Переночували, прогулялися містом, милувалися цікавими місцями Закарпаття. Побачили у незвичний період річку Тису - під час повені вона вийшла з берегів.

У гори ходять для душі

Наш мандрівник Петро Швайка в цьому впевнений: «Піднімаєшся вгору, працюєш фізично, але відпочиваєш душею. Милуєшся довколишньою красою, якої у нашому степовому краї немає. У горах, найперше, людина перевіряється на міць, якої вона «закваски». Навіть поміж дітей видно, хто є хто. В одному з походів були в нашій команді двоє хлопчаків, які не відповідали духу гір,  нашому кодексу честі: поділись, поможи… Вони ж могли щось утнути, приховати від усіх, а потім гризти за кущами. Але зазвичай діти, які йдуть із нами в гори, як правило, і залишаються з нами. Пізнають, що таке взаємоповага, дружба, терплячість, допомога, витримка. Ідуть в одній упряжці,  з нелегкими наплічниками, щоб побачити «ох,ти!» - красу, що є тільки в горах. У цьогорічній команді було семеро дітей: Костя Демченко, Даниїл Княгницький, Михайло Шевченко, Олександр Чернов – ЗШ №1 ім. Т.Шевченка; Сергій Коржавін - ЗШ №6, Аліна Філіпченкова- ЗШ №2, Антон Стрілець- ЗШ №3 - дуже чемні, організовані, розумні, кмітливі, дружелюбні.

Оксана Герасимчук, педагог-організатор ЗШ №1 ім. Т. Шевченка - вперше в такому поході. Говорить, що необхідне спорядження собі купить, бо їй дуже сподобалася мандрівка. Отже, одним фанатом побільшало. До слова, тих, хто в поході вперше, посвячують у «блудяги»: на обличчі малюють хрестика зубною пастою, дають шматочок хліба з сіллю, щоб знали, що не скрізь солодко; щоб ноги не втомлювалися, б’ють ложкою по п’ятах; копистку, якою кашу помішують, лижуть, а ополоника цілують, щоб щедріше каші вділив…" 

Наймолодший мандрівник, восьмирічний Даниїл Княгницький, відмовився від турне в Барселону з батьками, а пішов із своїм рідним дідусем Петром Швайкою у Карпати, бо загодя йому пообіцяв, а переконаний, слово справжні чоловіки назад не беруть. І вже малює собі та діду нову мандрівну перспективу: нарік піти на гори Петрос, Піп Іван… А пану Петру - тільки скажи. Та ще й має молодого колегу, захоплюється ним, весь час наголошує, що Валерій Корчагін – це дитячий лідер, людина, яка сповідує здоровий спосіб життя, залюблений у пішохідний туризм. Жартує: «Інколи хочеться Валері пам’ятник у Знам’янці поставити, але боюсь, що мені не вистачить грошей. Але все одно з ним у гори піду, коли б і куди не поманив».

Що ж, як кажуть мандрівні фанати, щасливих рюкзаків вам! Смачної каші та відданих друзів !

Ольга Плєшкова

 

 

Загальний рейтинг (0)

0 из 5 звезд

Залишити коментар як гість

Вкладення

Оцінити статтю :
0 Character restriction
Your text should be more than 20 characters
  • Коментарі не знайдено
Комора

Новини Знам'янщини

Форма обратной связи

Ваше ім'я
Ваш email
Ваш телефон
Повідомлення

Ми в соціальних мережах

"Сайт створено за підтримки багатьох партнерів і друзів, у тому числі - програми "Активні Громадяни" Британської Ради в Україні". (с) 2016. Made by Oranges