Історія свята Святого Миколая, народні прикмети

19.12.2019

Святий Миколай народився в місті Патарі, в Малій Азії, в родині благородних і багатих батьків близько 280 р. Батьки його сповідували християнську віру і сам хлопчик зростав боголюбивим.

Після смерті батьків Микола роздав свою багату спадщину бідним і вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, а після подорожі повернувся в місто Патар, де й прийняв сан священика.

Уже тоді його ім’я було оповите легендами. За однією з них як він допоміг сестрам, які після смерті матері через бідність постали перед необхідністю торгувати собою, щоб вижити, і Микола потайки насипав їм золотих монет.

За іншою він молитвами утихомирює бурю на морі, ще за однією – як рятує хворих і немічних. І за багатьма – як він жертвує, втішає, вселяє надію. За всі свої життєлюбні діяння він отримав сан архієпископа в місті Мирі.

А коли в Римській імперії почалися гоніння на церкву Христову, його ув’язнили. У професора Луїджі Мартіно, який провів спостереження за тілом святого, читаємо про цей період життя святителя: “Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в’язниці – його катували на дибі”.

Пізніше, за царювання Костянтина Великого, Святий Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу. Свій земний вік скінчив у глибокій старості, у 343 році, в Мирах. Згодом його мощі були перенесені в місто Бар (Італія), де вони знаходяться й донині.

Попри міфічні уявлення, сьогодні ми можемо мати і наукові докази того, яким був насправді Святитель. Вчені провели дослідження, розкривши його могилу. І дійшли висновку, що він був приблизно 167 см росту, мав карі очі, мужнє відкрите обличчя, яке, за їхніми свідченнями, випромінювало світло, чітке підборіддя і вилиці, шкіру обличчя оливкового відтінку. Антропологи припускають, що Святий не вживав м’яса

Дорога до нас

Церква канонізувала Миколая. Його мощі – нетлінні й мироточиві, вони здатні зцілювати і мотивувати. Його люблять і шанують віруючі різних конфесій і віросповідань в усіх куточках планети. Уже в VI ст. імператор Юстиніян І збудував на його честь церкву в Константинополі. З Візантії свято поширилося по цілому світу, й на українські землі також. За легендою, князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного покровителя й мав хресне ім’я Миколай.

До Західної Церкви свято прийшло у IX ст., коли Папа Миколай збудував у Римі церкву Святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося свято в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, дружина цісаря Оттона II.

Миколаю присвячене місто Амстердам – столиця Нідерландів, країни великих мореплавців. За свідченнями, Святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха – силою молитви зупиняв грозу чи бурю.

“Українець” Миколай

Святий Миколай дуже шанований українцями, наш найперший святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у “Зачарованій Десні”, люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає “перемога народу”).

Але перші згадки про святого в Україні з’являються значно раніше – разом зі з’явою християнства. Ще давні церковні записи засвідчують цей факт: “Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей” (1555 р.). Так само найдавнішою українською іконою Святого Миколая вважається ікона початку 14 століття.

Святкування Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого налічується сотні. А в Миколаєві Святому споруджено пам’ятник.

Щодо дитячого, шкільного свята, то така ідея і потреба виникла ще після революції, у другій половині 19 ст. на Галичині. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.

Іван Франко поетично переспівав легенду “Чудо з утопленим хлопцем” й створив одноактову п’єсу “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята.

Садиба Святого Миколая

Наразі українська резиденція Святого Миколая знаходиться у Карпатах. У Національному природному парку “Гуцульщина” є садиба святого Миколая, куди може навідатися кожен бажаючий.

Народні прикмети на Миколая:

«Якщо на Миколи іній — буде овес».

Якщо на Миколая день холодний і ясний – рік видасться урожайним.

Якщо на Миколая день теплий видався – чекай суворих морозів.

Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.

У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.

Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.

Як на Миколая морозяний день – на уроду хліба й городини.

Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва.

“Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого”.