Знам’янка у час воєнного стану

4.03.2022

Журналістські матеріали у час воєнного стану значно відрізняються від звичних. І це треба зрозуміти всім. Посібник «Журналістика в умовах конфлікту» від Організації безпеки та співробітництва в Європі надає чіткі рекомендації для працівників ЗМІ щодо того, як висвітлювати перебіг конфлікту та його наслідки.

Зокрема, статті, які висвітлюють бойові дії не можуть розкривати такі дані як: точна інформація про переміщення та місця дислокації військ чи окремих підрозділів, кількість військових на різних ділянках бойових дій, точні дані про види й кількість озброєння конкретних підрозділів, інформація про плани командирів, про тактику ведення бойових дій та повідомлення про цивільних, які може ставити під ризик їх безпеку.

Тому, розповідаючи про всі волонтерські і офіційні дії влади у межах Знам’янської ТГ, ми-журналісти вимушені слідувати таким рекомендаціям безпеки. Відповідно, не можемо також розміщати фото, де визначаються всі місцеві блокпости та волонтерські осередки, але пряму мову людей висвітлювати не заборонено.

Розпочнемо з діалогу з міським головою громади Володимиром Сорикром.

У нашій територіальній громаді ситуація контрольована. Ми оперативно виконуємо всі офіційні розпорядження обласного штабу, створили свій оперативний штаб за адресою вул. Грушевського, 17, який на сьогодні став місцем концентрації волонтерської допомоги теж.
Створена самооборона. Організували гаряче харчування для блокпостів, для цього працюють всі харчоблоки освітніх закладів міста.

Знаємо, що багато хто із земляків у перші дні оголошення сигналу «повітряної тривоги» не чув сирен – виправляємо, додаємо додатково ще дві у центрі та у районі вокзалу, плануємо третю встановити на території обласної бальнеологічної лікарні.

Щодо укриттів: всі вони оглянуті і по можливостям приведені в належний стан. Понад 500 лавок нам допомогло виготовити ДП «Чорноліський лісгосп», всі вони передані, де була потреба.

У перші дні оголошення воєнного стану наше місто зустрічало до 700 чоловік переселенців щодня. Ми всіх приймаємо. Багато їде транзитом на Західну Україну. Зараз постійно проживає у нас біля 100 чоловік.

На багато ситуацій доводиться реагувати оперативно.

Звичайна робота комунальних служб міста не призупинена, всі вони працюють.

Окремо слід сказати про медицину. Наша міська лікарня підготовлена до прийому людей за потреби, але нехай не знадобиться. Здійснено достатній забор крові, зараз створено чергу донорів.

Одна із «гарячих точок» нашої уваги – це залізничний вокзал. Він розрахований у звичайному режимі роботи до 150 осіб, а зараз навантаженість складає до 700 людей щоночі. Саме тому там працює самооборона, поліція для наведення порядку. Ми допомагаємо транзитним пасажирам чаєм, печивом, іншими сухпайками.

У місті багато волонтерських пунктів, але ми не відповідаємо як місцева влада за їх роботу, а можемо тільки допомогти потребами. Я хочу застерегти людей, щоб дуже уважно ставились до такої діяльності і з пересторогою дивились, що і куди вони несуть.

Також хочу подякувати всім людям за те, що у такий нелегкий час ми об’єднані кожен на своєму місці допомагає, докладає зусиль, щоб забезпечити територіальну оборону, самооборону та проявляє волонтерську турботу!

Потрапляємо до одного з волонтерських пунктів. Виникає відчуття великого мурашника, де всі і кожен виконує певну роботу. З усіх боків навішано полотно і жінки плетуть маскувальні сітки, інші – сортують консервації, поодаль перекладаються бушлати та теплі речі...

Ми концентруємо увагу на допомозі Збройним Силам України, вони тримають фронт, щоб ворог не прийшов до нашого міста, - розповідає волонтерка Наталія Тишкевич. – Віддзвонюються наші хлопці з усіх боків. Знаю, що в Одесі годують, в Очакові – підкормлюють, не голодні. Дуже допомагають місцеві люди у цих містах. Ми контактуємо з військовими з Житомира, але зрозуміло не доїдемо зараз до них, щоб допомогти, просили волонтерів через Київ доєднатись. Зараз у нас нагальна потреба допомогти 57-ій бригаді, знаю що поїде до них допомога з Кропивницького, але ми теж туди сконцентруємо і направимо все, що маємо і що треба (бушлати, одяг і так далі). Зараз складний час, не кожен наважується просто водієм поїхати до хлопців і я це добре розумію. Я бажаю, щоб і органи самоврядування теж звернули увагу не тільки на місцеву тероборону, а й на допомогу ЗСУ, тобто нашу армію. Для прикладу, з нами вийшли на зв’язок наші підопічні, які здійснили дислокацію, кажуть, що машини, які поїхали за продуктами просто не повернулися у зворотньому напрямку. Хлопці просять хоч якусь їжу... Якби була наша машина, ми б її завантажили і відправили до них.

4 березня 2022 року. Війна триває...