Дієва допомога волонтерів Знам’янщини (частина IV)
30.03.2022
Поспішаю на чергову зустріч зі знам’янською волонтеркою Людмилою Ганською. Її невелика дуже охайна квартира нагадує штаб, звісно, що не військовий, а кулінарний. Смачно пахне, одна з кімнат заставлена консервацією та пакетами з крупами. Сама господарка дуже заклопотана, щойно повернулась від своїх підопічних.
- Я – мама, маю двох синів. Доволі часто, турбуючись про одного з них, який працює у міському відділі поліції, я возила йому поїсти. Так було до воєнних подій в країні, звісно, що тривало і від її початку. Але, я помітила, що все, що я йому передаю, швиденько поїдається, а пізніше дізналась чому – ділилось на всіх. Ніяке материнське серце не може таке витримати, адже наші хлопці, сини, не завжди встигають повернутись додому навіть після зміни, щоб вчасно поїсти… Я сама вирішила це змінити і готувати більше, щоб для всіх. Так почалася історія мого маленького волонтерства…- розповідає пані Людмила.
У нас маленьке місто, тому звістка приготування їжі Людмилою Миколаївною, швидко стала відома, допомогло оголошення у соціальних мережах, звідусіль почали телефонувати добрі люди. Зараз важко перерахувати всіх, хто доєднався до ідеї готувати їсти працівникам поліції.
Раніше пані Людмила готувала, відвозила обіди та вечері сама, велосипедом. Сьогодні – це вже цілий цикл налагодженої комунікації. Знайомі жінки встановили чергування і виготовляють смаколики щоденно, волонтери-чоловіки привозять та відвозять готові страви.
- Я розкажу Вам так, як це було. Всі люди навколо мого задуму організувались самі. Дуже багато просто знайшли мене через знайомих-знайомих. Я навіть не очікувала. Дуже приємно. На жаль, не вийшло знайти спільну мову з міським гуманітарним штабом, бо наша турбота, то не військові, а звичайні поліцейські, які чергують позмінно і повинні самі думати за харчування… ну я так почула у відповідь, коли одного разу звернулась за допомогою,- додає Людмила Миколаївна. - Я не скаржусь, більше того, я дякую всім, хто, як і я, робить спільну справу.
Щоденно, з розрахунку на 25 чоловік, готується обід та вечеря. Щоб виникло уявлення скільки це, уточнимо: відро супу чи борщу, каструля картоплі, вареники, печені пряники та пиріжки, додається консервація та інше.
- Мої кухарі проти того, щоб я називала їх прізвища, тому просто назву, що готують щодень пані Наталія, Валентина, Ольга, Наталія, Інна та Анжела, - продовжує волонтерка,- дуже фінансово зараз і продуктами допомагають самі поліцейські, чимало людей, які теж не бажають, щоб лунали їх імена, долучаються грошима. Сусіди, просто незнайомі знам’янчани, несуть і несуть, хто що може. На сьогодні ми забезпечені всім. Якщо назвати місця, де зараз готується, то це майже всі райони нашого міста: вокзал, південна частина, я живу взагалі в центральній… Прошу, поки що без прізвищ і фото, ми пообіцяли всі гуртом, що сфотографуємось, як буде день перемоги. Ми взагалі по духу патріоти, ніхто з родини не виїхав за кордон, всі вдома і обидва сини на службі...
Лунає телефонний дзвінок, і я розумію, що співрозмовниця вже думками у новому меню, обговоренні вечері і чергової смакоти. Після тривалого спілкування, мене виряджають аж за ворота двору, я знаю, що так роблять ті, хто дуже цінує гостей. Гучно починає лунати сирена, Людмила Миколаївна поспішає додому і наостанок додає: «Коли лунає сигнал тривоги, ми не готуємо, а молимось, всі гуртом…»
Спілкувалась Оксана Войчишина
Коментарі
- Коментарі не знайдено
Увійти щоб залишити коментар
Залишити коментар як гість