Дієва допомога волонтерів Знам’янщини (Частина V)

3.04.2022

Серед волонтерів Знам’янщини всім знана діяльність громадської організації «Майдан». Її очільниця Наталія Тишкевич вже 8 років згуртовує людей і щодень на зв'язку з нашими військовими-земляками у всіх гарячих точках країни. Від часу активного відновлення воєнних дій в Україні 24 лютого 2022 року, для волонтерів цієї громадської організації виникла нова хвиля ще більшого об’єднання, ще більшої підтримки всіх військових.

Якщо ми зараз не допоможемо фронту, то фронт прийде до нас додому, - повторює раз у раз Наталія Миколаївна, - саме тому щодобово ми концентруємо свої зусилля, щоб максимально реагувати на прохання наших хлопців на передовій, хоч зараз так важко визначити, де та передова, бо вона кругом.

Потрапляємо до волонтерського центру ГО «Майдан». Там, як у вулику, дуже людно. У кожного своя робота і турбота.

Чоловіків помічаємо за підготовкою сіток: розплутування полотна, зшивання пошкоджень.

Дві групи жінок старанно виплітають маскувальні сітки тканиною. Кажуть, що спрацювались так, що розуміють одна одну вже без слів. Робота кипить. Ніхто нікому не створює графіків, хто має хвилинку – той і долучається.

Пані Олену називають завідуючою складом. Саме в її щоденній турботі всі надходження до волонтерського центру. Вона водить нас між коробками, консервацією, кариматами, спальниками і без відкривання коробок розказує де що зберігається.

Зовсім поряд за спільним столом сидить компанія жінок і чоловіків, які готують тканину для плетіння маскувальних сіток. Помічаємо спеціальні пристосування на дерев’яній основі з металевими загостреннями у формі ножів, які значно роблять цей процес швидше.

Цей спосіб піддивились в інтернеті, - говорить одна жінка, - на таких пластинах ви бачите металеву частину у формі ножа, вона дуже швидко розрізає тканину, але треба бути обережним, щоб не порізатись.

Поряд ще один стіл, там сидять майстри та майстрині з набивання тютюном цигарок. Тютюн збирали скрізь де тільки могли, технологію набивання показали ті, хто це робив вдома для своїх чоловіків. Останню партію чекають аж з Житомирщини, цілий мішок, роботи буде всім.

У родині кілька чоловік палить, - починає розповідати одна з жінок, - от ми і вирішили передати свої вміння тепер волонтерам. Це значно економніше, ніж купувати цигарки. Дуже багато приносили тютюну благодійники. За весь час ми зробили близько 60 блоків, у кожному з яких по 200 шт. цигарок. Приблизна вартість всього закупленого матеріалу – 8 тис. 500 грн.

Окремий журналістський матеріал можна створити про лайфхаки цього волонтерського центру. Вони кругом. Наприклад, нову технологію різання тканини для маскувальних сіток підгледіли, як ми вже згадували, в інтернеті. Чоловіки не полінувались і самі зробили дерев’яні дощечки із закріпленими металевими ножами, тепер це значно спрощує роботу.

Зовсім поряд помічаємо велику купу умовних «сідушок», які зроблені теж власноруч волонтерами та волонтерками. Квадрати з тканини, в середині яких утеплюючий матеріал дуже до душі хлопцям на війні, бо де не присів - не холодно і зручно.

У окремому кутку чуємо звуки швейної машинки. За нею сидить юна дівчина. Знайомимось з нею.

Мене звати Катерина. Я народилась у Знам’янці, а дорослою переїхала до Києва. На жаль, війна змусила нас всіх змінити плани і я повернулась до батьків у рідне місто. От мені і пригадалось вміння працювати біля машинки. Бачите купу «сідушок», на сьогодні їх зроблено 473 штуки, їх зшила до купи я, - розповідає юна майстриня, - а он поряд великих два пакети з тканиною, то моя домашня робота (посміхається). Моя мама Олена та тато Ігор, як і я, дуже бажають допомагати, вони випікають багато пиріжків, які разом з вантажами передаються на фронт. Щодень бачу скільки тут люди допомагають, то вважаю свої зусилля дуже скромними…

Також у цьому волонтерському центрі виготовляють саморобні джгути, подушки-валики і ще багато чого про що у мирний час навіть не вигадувалось…

Історій родин-волонтерів зі Знам’янки чимало. Всі вони мають близькі серцю розповіді про рідних людей, які зараз у Маріуполі чи Харкові, біля Миколаєва чи перед Донецьком. Не секрет, що багатьом таким волонтерам легше переживати хвилювання про синів, братів, чоловіків, коли є спільна робота, спільні турботи і розмова.

Знайомимось майже з усіма, кого бачимо в центрі. Серед них родина з Рубіжного, переселенці. Чоловік з дружиною, донькою та котом у нашому місті з початку березня. Виїжджали під обстрілами. Родичі допомогли знайти помешкання. У волонтерський центр прийшли самостійно, бо не могли сидіти без діла.

Ми не можемо повернутись додому в Рубіжне, - ділиться чоловік, - нас не звільнили з роботи, тому поки що бажаємо бути корисними тут: набиваємо тютюном цигарки, ріжемо тканину для устілок, маскувальної сітки, «сідушок». Зараз ми втрьох вже вміємо робити все.

Війна правда вчить багатофункціональності в тилу. Волонтерка Наталія Тишкевич розповідає, що зараз для прикладу шиють білизну для чоловіків, рукавиці, зі старих, але чистеньких біленьких тканин, цілими коробками виготовляють перев’язочний матеріал, на війні потрібно майже все.

Коли починаємо говорити про призначення усіх запланованих вантажів, стає моторошно. І не тому, що є розуміння, що військові після пекельних боїв буває просять у волонтерів від шкарпеток до хоч би що поїсти, а ще й тому, що там так багато наших земляків. Наталія Тишкевич пригадує призначення за призначенням, назви та номери рот, батальйонів, звісно ми не можемо їх озвучити. Вона кожні 5-7 хвилин зупиняється і відповідає на телефонний дзвінок, щось записує, відходить і знову повертається до розмови…

У нас тут задіяно так багато людей, що я не помилюсь, якщо скажу, що їх близько 200 так точно, - розповідає пані Наталія, - деякі приходять тільки на навантаження машин, це наша сила і наші чоловіки, деякі приходять, коли є вільний час, бо працюють, пенсіонери частіше бувають протягом всього дня. Так склалось, що до нас доєднались волонтерські групи з сусідніх громад. Так, є родина з Дмитрівки, яка має двох синів у гарячих точках, вони дуже активні волонтери і об’єднали навколо себе теж людей з цього села. Така ж група активістів системно нам допомагає з Диківки.

Зараз спостерігається дуже активний зв’язок з усіма волонтерами країни. Наприклад, ми передаємо потягом коробки з усім необхідним на Харків, там їх вже зустрічають волонтери і все адресно роздають за призначенням. Якщо підсумувати нашу діяльність від 24 лютого, нами для потреб фронту передано 24 тони вантажу, 10 відправок Новою Поштою, 3 відправки Укрзалізницею. Нагальною потребою для військових є гарна оптика, але ми такого не маємо, змогли купити тільки три рації (комплекти по 4 шт. в кожному) і то привезених з Польщі, бо придбати такий товар тут неможливо. Запитують хлопці і «розгрузки», по мірі можливості передаємо…

Виходимо з центру волонтерів вже після 17 години, ще шляхом додому в голові лунають імена та прізвища людей, які десь далеко від рідної Знам’янки. Вони щодень дуже чекають на теплі новини від рідних, що у нас тут у місті теж все добре, що всі здорові, що обов’язково десь в дорозі вже їм так потрібний вантаж, а ми всі разом чекаємо від них одну новину – все скінчилось, наші військові повертаються додому!

Спілкувалась Оксана Войчишина