Зворотний зв'язок з журналістами сайту - komorainfo@i.ua

  
komora.info
                                                       komora.info

інформаційний сайт знам'янщини

                                                      

                   

Війна

Люди доброї волі...

13.03.2021

Добровольцями зараз називають тих, хто від початку подій на сході, за власним бажанням, наміром, покликом, вирішив захищати нас всіх у «неоголошеній війні». І це не завжди тільки ті, хто розпочав службу у добровольчих батальйонах, серед них і ті, хто мовчки пішов до військкоматів і попросив зарахувати до військових лав... Такі  знайомі люди є у кожного з нас. Ви знаєте їх, і якщо ви не ховаєте від них своїх очей, то  вам довіряють так, щоб розповісти все, що за лінією миру в Україні... 


Добровольчий батальйон «Донбас» зараз легалізовано, як військову частину українських військ. Одна з його військових, Марина Валицька знана у Знам’янці, як патріотка, яка від 2014-го року у «Правому секторі» почала  шлях  захисту нашої землі.

Сьогодні спілкуємось з Маринкою телефоном, вона знову на службі. Розповідає, що вже майже три роки перебуває у окремому штурмовому батальйоні «Донбас», зараз має звання молодший сержант, командир  гранатометного відділення.

  • Щодень виходимо на позиції, спостерігаємо, копаємо, - ділиться Марина, - від початку служби я здобувала військові навички, я ж була не професійна військова (посміхається у слухавку), працювала на складах, з документацією, а зараз - зовсім інше, я військова. Я скажу так: тут на сході на виклики є головний рушій – мотивація, все можна вирішити, пережити... Зараз  тут, де я служу, є  умови для військовослужбовців  у здобутті навичок, професії. Немає тиску на добровольців, як було раніше. Величезну роль тривалий час виконували волонтери, вони передавали все: одяг, взуття, тепловізори,  їжу, навіть вареники... Наразі залишились  невирішеними проблеми з ремонтом техніки, і доволі часто нам допомагають волонтери.  Техніка стара, і навіть її оновлення відбувається не в тому обсязі, як є потреба. Працюють військові ремонтні підрозділи, але зазвичай це то довго, то марудно. Звичайні техогляди ми забезпечуємо власними силами. Пишемо заявки на потребу у ремонті, але поки вони пройдуть дві тисячі інстанцій,  простіше деталі самим замовити чи купити в інтернеті...

Я не можу нарікати на соціальні гарантії, вони є, суттєво піднялась зарплата. Як бувають потреби, то складаємось купити бензопилу чи автозапчастину, ще що треба...

Мій батальйон – це прихисток для добровольців, тому що ми все одно за своїми характерами стосунків відрізняємось від інших, сформовані як побратими, дружні... Дисципліна на дуже високому рівні, максимум може бути перше попередження чи догана, а вдруге ніхто не вибачить... У нас свідомі військові, це не «зелений туризм»...

Наостанок телефонної розмови Марина додала побажання чиновникам  у День добровольця  – створіть ієрархію для всіх, хто має статус «учасник бойових дій», бо є люди, які зовсім далекі від розуміння, що таке війна і передова, а є ті, які ціною власного здоров’я відчув чи відчуває цей життєвий вибір – захищати інших людей.


 

Тендітна дівчина зі Знам'янки, яка зовсім не публічна, але у 2015 році вирішила для себе стати військовою-доброволицею – Олена Семенкова. Не військова за фахом, без спеціальної підготовки, дівчина потрапила до Добровольчого батальйону Організації Українських Націоналістів (ОУН).

  • Мала стимул бути корисною, мені було однаково - чи за гроші чи без грошей... Вже в січні 2015-го я потрапила у Піски. Зараз важко зрозуміти, як я пройшла військову підготовку за пару тижнів і стала стрільцем. – розповідає Олена, - Моє уявлення і реальність, яку я побачила – все співпало... Було багато мін, пострілів, дуже страшно. Я приїхала туди, і були моменти під час обстрілів вночі, коли виникали тільки одні думки: «Краще б я дома сиділа, куди я прийшла...» На ранок, як все заспокоювалось, заспокоювалась і я. У нас було двоє дівчат – я і медик, але нас ніхто не відділяв. Ходила в дозори, на вилазки...

Зараз важко уявити, як у 2015 році можна було так швидко, за власним бажанням попасти в «гарячу» точку. Олена переконує, що саме так і було у добровольчих батальйонах.

  • Я приїхала у «нещасних» чоботах, не було військового ні одягу, ні взуття. Мене спитали тільки, чого я прийшла? Відповіла – патріотизм! Вже пізніше волонтери мені форму передали... Так я пробула у батальйоні до кінця 2015 року. Я не мала ніяких соціальних гарантій, ні зарплат, нічого! Навіть дорогу додому нам допомагали оплатити волонтери. І до сьогодні батальйон ОУН не легалізований українськими збройними силами, вони єдині не у підпорядкуванні, а залишились незалежними. Я повернулась додому, коли наш батальйон вивели із зони АТО, а тоді вони переїхали, і вийшов наказ жінок не брати на чоловічі посади...

Зараз Олена виховує маленьку дитину, не може лишити думки про відновлення військової служби. Переконує, що за весь час пройденого життєвого вишколу вона стала дуже сильна духом, змінила ставлення до багатьох життєвих питань.

  • Озираючись назад, розумію, що за плечима дуже багато правди, - додає Олена, - там, на сході, я знала, що очікувати від ворога, там все просто і жорстоко...

 


 

Історія нашого земляка військовослужбовця Олександра Осіпова відома далеко за межами Знам’янщини. Він був  важкопоранений (наскрізне поранення в ліву ногу) під час виконання  військового завдання на Савур-могилі у 2014 році. Розмовляю з ним телефоном, знову спогади і враження від пережитого. Зачіпаю тему добровольців на війні і одразу чую:

  • Багато з тих, хто повернувся з війни, нічого не хоче... просто аби їм не заважали жити. Взагалі, багато перепон ставиться для всіх: тих, хто служив і зараз служить. У першу чергу змінилось відношення людей до військових-захисників. Між 2014-2015 роками і зараз ніби дві протилежності: якщо тоді більшість намагалась допомогти, підтримати, то нині їх лишились одиниці. Багато хлопців розчаровані, і їм це не дуже подобається, тому просять, щоб їм не заважали... Державні гарантії є, безперечно, але іноді їх так важко отримати... От я ціною великих зусиль всіх, хто мені допоміг, зараз маю допомогу на щомісячні ліки для знеболення. Поки ті кошти були виділені, минулого року перші кошти отримав у березні, цього року – швидше, вже в лютому був з препаратами, які довелось вже не купувати за свої гроші.

Якось мені один знайомий сказав: «Якщо тебе не зламає в першому бою, ти далі не зможеш жити без цього...». Воно так і є, після поранення в ногу, я не міг ходити, ходив з палицею, потім лікувався, реабілітація в Польщі, де я почав ходити і бігати. І що ж, я знову повернувся на схід, бо я не міг бачити, як наші колони йдуть на ротацію, а я в частині. Я був деякий час діловодом в медроті, і там я кожен ранок знав статистику по пораненим і загиблим. Я одним із перших взнавав про кожне поранення, і мені було боляче...

 

Всіх добровольців ми фізично не можемо згадати. Згадайте їх ви, наші читачі. Подзвоніть і привітайте. З Днем добровольця! Від усіх нас.

Оксана Войчишина   

 

 

Загальний рейтинг (0)

0 из 5 звезд

Залишити коментар як гість

Вкладення

Оцінити статтю :
0 Character restriction
Your text should be more than 20 characters
  • Коментарі не знайдено
Комора

Новини Знам'янщини

Форма обратной связи

Ваше ім'я
Ваш email
Ваш телефон
Повідомлення

Ми в соціальних мережах

"Сайт створено за підтримки багатьох партнерів і друзів, у тому числі - програми "Активні Громадяни" Британської Ради в Україні". (с) 2016. Made by Oranges