Латвійський досвід децентралізації: що варто українцям мотати на вуса? (Частина І)
Говорячи про реформу децентралізації та іноземний досвід її реалізації, часто за приклад беруть саме польський шлях реформування адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування. Країни Балтики, так звані колишні «радянські республіки», мають більше спільного саме у передумовах проведення реформи. Ось чому латвійський досвід несе особливу користь для нашої країни: Латвія від СРСР у спадок отримала адміністративно-територіальний устрій дуже подібний до українського; характерний нерівномірний розвиток території, що веде до міграції з окремих регіонів та подальшої асиміляції розвитку; розпочала роботу щодо реформування адміністративно-територіальної системи у 1998 році, коли з’явилися серйозні наміри вступити до ЄС. Отже, говоримо про довгий шлях реформування адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування Латвії. На цю тему під час навчання в столиці Латвії, Ризі, видання KOMORA.INFO мало можливість поспілкуватися з міністром з питань охорони навколишнього середовища та регіонального розвитку Каспаром Герхардсом, заступником директора департаменту з місцевого самоврядування Мінрегіонрозвитку Арнісом Шульцом та головою крайової думи Резекненського муніципалітету Монвідсом Шварцсом.
Латвія - країна з найбільшою столицею в східній Балтиці
Латвія або офіційна назва Латвійська Республіка, розташована на північному сході Європейського Союзу і займає територію площею 64 589 км2. Населення складає 1 986 100 людей, хоча після оновлення незалежності у 1991 році воно буле значно більшим – приблизно 2 600 000. Столиця країни – Рига, найбільше місто Латвії та усієї східної Балтики.
21 серпня 1991 року, внаслідок розпаду СРСР, Латвія відновила власну незалежність, успадкувавши структуру адміністративно-територіального устрою, характерною для більшості радянських республік: міста, сільради, райони, області (всього було 590 самоуправлінь). У 2004 році Латвія стала членом Європейського Союзу.
Багаторічний шлях реформи адміністративно-територіального устрою Латвії
У 1993 році в прийнятій концепції реформи місцевого самоврядування були визначені три головні напрямки для її проведення: 1. Юридична реформа самоврядування (1994р.); 2. Фінансова реформа самоврядування (1995-1998рр.); 3. Адміністративно-територіальна реформа (1998-2009рр.).
До адміністративно-територіальної реформи, яка розпочалася у 1998 році, адміністративний устрій мав наступну класифікацію: за регіональним рівнем – 26 районів, за місцевим рівнем – 70 міст районів та 484 волостей, та 7 міст республіканського значення.
Після завершення реформи адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування у 2009 році, адміністративний устрій значно скоротився:було створено 110 країв (латвійською novads) та 9 міст республіканського значення.
Тобто, на початку реформи було 484 самоуправлінь, після завершення їх кількість зменшилися в 4 рази, до 110. Але ,як видно з іншої карти, в той же час їх кількість збільшилася.
Як так вийшло і що потрібно виправляти розповідає Арніс Шульц, заступник директора департаменту з місцевого самоврядування Міністерства охорони навколишнього середовища та регіонального розвитку Латвії:«Наприклад, є край, створений на території одного району, з населенням у 20 тис. людей. У той час, як також утворився край з населенням лише у 1000 мешканців. Хоча до закону були включені критерії, за якими новостворений край має мати не менше 4 000 населення і з центром, де мінімальна кількість 2000 мешканців. Цим критеріями не відповідають 57 адміністративних територій з 110 країв. Це дуже велика проблема, через те, що складно розвивати систему державного самоуправління, коли щось підходить великій території, але в той же час не годиться малій. Тому я говорю своїм колегам з України, що під час добровільного об’єднання треба звертати увагу на розмір новоутворених громад. Не можливо створити одну законодавчу базу, яка підійде і для малих, і для великих об’єднань. Треба визначитися з мінімальною кількістю населення.»
Мета адміністративно-територіальної реформи місцевих самоуправлінь полягала у наступному:збільшити фінансову базу самоуправлінь, створити здатні до економічного розвитку території, розвинути ефективну інфраструктуру, забезпечити якісні послуги та створити самоуправління з професійним персоналом.
Здійснення адміністративно-територіальної реформи проводилося в трьох етапах:1 етап (2006р.) – Консультація із самоуправліннями, розробка проекту адміністративно-територіального розподілу та затвердження проекту Кабінетом Міністрів; 2 етап (2006-2008 рр.) – Самоуправління мають право добровільного об’єднання в рамках проекту; 3 етап (2009р.) – Вибори у місцевих самоуправліннях 2009 року в адміністративних територіях 109 країв і 9 міст республіканського значення. В процесі адміністративно-територіальної реформи були внесені зміни більше ніж 100 законах та інших нормативних актів.
Зараз в Україні процес реформування адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування має добровільний характер. Який досвід добровільного об’днання у Латвії, поговоримо у наступному матеріалі.
Наталка Хандусенко
Коментарі
- Коментарі не знайдено
Увійти щоб залишити коментар
Залишити коментар як гість