Латвійський досвід децентралізації: що варто українцям мотати на вуса? (Частина ІІІ)

1.11.2017

Перший етап адміністративно-територіальної реформи в Латвії був впроваджений, але другий, через економічну кризу в країні - до кінця не реалізований. Реформа передбачала низку заходів, які з одного боку стосувалися маленьких самоуправлінь (сіл та районів), які об’єднувалися та укрупнювалися. Цей етап завершений: замість 500 волостей, було створено 110 країв. Новостворені самоуправління не рівномірні за кількістю населення, хоча потрібно вирішувати однакові питання, і через велику різницю, це викликає труднощі у їх функціонуванні. У свій час, в законі було прописано, що новостворене самоуправління повинно мати неменше 4 000 населення. Але, на жаль, 55 самоуправлінь із 110 не відповідає цьому критерію. Районні самоуправління раніше відповідали за громадський транспорт, лікарні, цивільну оборону тощо. Після реформи ці функції перейняли місцеві самоуправління. Далі, як другий етап, передбачалося провести реформу на регіональному рівні, тобто будуть створені регіональні самоуправління, які виконуватимуть функції району.

Однією з найбільших помилок у проведенні латвійської адміністративно-територіальної реформи на думку Арніса Шульца було те, що з 1994 року почали «глушити» районні самоуправління:«Спочатку функції районних самоуправлінь були передані місцевим самоуправлінням, не дивлячись на те, що реформа не була завершена. У 1997 році нам не вдалося створити в районах державне самоуправління, хоча дивлячись на естонський досвід, де були створені такі самоуправління, це пішло на користь. Не можливо відразу відійти від радянської системи, потрібно це робити поступово. У 2008 році був прийнятий закон «Про реорганізацію районних самоуправлінь». У 2009 році функції, права та обов’язки районного самоуправління були передані місцевим самоуправлінням – краям та новоствореним містам республіканського значення, крім функції громадського транспорту. Але зараз планується знову частково децентралізувати транспортні послуги. Реорганізація районних самоуправлінь була завершена у 2010 році.»

Про необхідність продовження реформування адміністративно-територіального устрою Латвії розповідає міністр з питань охорони навколишнього середовища та регіонального розвитку Каспарс Герхардс: «Піднімалося питання, щодо необхідності децентралізації державних функцій. Так історично склалося, що половина населення Латвії живе в столиці Ризі, та на територіях навколишніх самоуправлінь – це приблизно 80% внутрішньо-валового продукту. Питання вирішуються в центрі, а не на місцях, де ближче до реальної ситуації. Закон реформи був прийнятий в ту ж ніч, коли приймали програму допомоги Міжнародного валютного фонду Європейської комісії. З цієї причини, можливо, це був не самий найкращий момент для реформи, тому що не було повної віддачі тому, що планувалося зробити. З одного боку є багато позитивних речей - були створені міцні самоуправління. Приблизно 85% населення Латвії живе в самоуправліннях, які надають усі необхідні послуги. З іншого боку, були створені самоуправління, які не відповідають критеріям.»

Функції, які місцеві самоуправління мають реалізовувати: організовувати комунальні послуги та житло; дбати про благоустрій території, про дошкільну та шкільну освіту, культуру та зниження рівня безробіття; забезпечувати доступність охорони здоров’я та соціальну допомогу населення; проводити реєстрацію актів громадянського стану; сприяти розвитку підприємства; брати участь у забезпеченні громадського порядку та в роботі щодо забезпечення заходів цивільної оборони .

Про подальші зміни пояснює Міністр Каспарс Герхардс:«Після минулих виборів відбулося багато дискусій і у планах уряду було закладено або об’єднувати малі самоуправління, або організовувати їх співробітництво. Був знайдений компроміс – створити регіони співробітництва, які компетентні вирішувати питання надзвичайних ситуацій, громадського транспорту та транспортної мережі, освіти. Зараз дуже гостро стоїть питання щодо майбутнього середньозагальних шкіл, особливо у віддалених краях. Надання якісної освіти – це майбутнє нашої країни. Також охорона здоров’я. Зараз відбуваються дискусії щодо покращення мережі регіональних лікарень. Отже, регіони співробітництва – це механізм, де з одного боку самоуправління на місцевості, з іншого боку - держава: Міністерства освіти, охорони здоров’я, внутрішніх справ можуть делегувати ряд функцій до регіонів, щоб рішення приймалися ближче до населення.»

Проект закону вже оприлюднений і він є продовженням впровадження адміністративно-територіальної реформи, який прийнятий в грудні 2008 року.

Як вивчається Міністерством думка населення щодо змін адміністративно-територіального устрою країни?
У нас країна невелика, тому обмін інформацією достатньо активний. Міністерством проводяться дослідження. Співпрацюємо з Союзом самоуправлінь Латвії.
Україна проходить етап добровільного об’єднання. З латвійського досвіду чи варто затягувати з добровільністю?
У нас теж був етап добровільності зі стимулюючою фінансовою допомогою. Хоча у нас невелика країна, але є багато різних діалектів мови та дві основні релігії (католицька та лютеранська), тобто існує ряд аспектів, які важливі для мешканців певних місцевостей. Враховуючи всі ці фактори, добровільність відіграє вагому роль. У той же час, треба брати до уваги рівень своєї спроможності. Наприклад, на узбережжі Ризької затоки було два самоуправління, обидва маленькі порти з рибальськими традиціями. Тобто, начебто мають багато спільного для об’єднання, але зрештою вони вирішили зберегти свою самобутність і не створювати одне самоуправління. Кожен з них може себе повністю забезпечити. Отже, питання добровільності полягає також в історичних зв’язках, культурній ідентичності та спільних інтересів. Всі ці аспекти дуже важливі. Але як там не було, питання також полягає в коштах.

Питання, які так і залишилися невирішеними: 1. Частина країв без виражених центрів розвитку; 2. Можливість подальшої децентралізації функцій державного управління; 3. Нездатність маленьких самоуправлінь ефективно виконувати окремі функції; 4. Порівняно високі адміністративні витрати у маленьких самоуправліннях.

Висновки щодо рівня реалізації адміністративно-територіальної реформи:1. Процес реформування необхідно створювати за єдиним державним підходом;2.Необхідно оцінювати чи достатньо лише юридичної та фінансової реформи;3.У законі потрібно зазначити критерії мінімальної кількості мешканців в об’єднанні; 4.Потрібно брати до уваги фактори залучення фондів ЄС; 5.Також брати до уваги розташування центрів розвитку, мережі громадського транспорту та доріг, інфраструктури самоуправління; 6.Держава має покривати витрати об’єднаних самоуправлінь і забезпечити фінансову підтримку для приведення до ладу інфраструктури; 7.Необхідно усвідомити об’єм функцій у перспективі – децентралізація.

Про висновки докладніше пояснює Арніс Шульц: «Перший пункт висновків, необхідність створення єдиного державного підходу, є одним із найголовніших. Має бути одна методика для всіх, в усіх регіонах більш-менш рівномірною. Стосовно перспективності, реформа робиться не на один день, слід прораховувати на п’ять кроків вперед. Потрібно мати розуміння подальших функцій, які будуть виконувати новостворені самоуправління. Вся Європа розуміє, що головну та важливу роль грає саме самоуправління першого рівня. Фактор залучення фондів ЄС є також важливим. Уся підтримка проектів від Євросоюзу базується на співфінансуванні. Частіше це мільйонні проекти, наприклад, будова школи або лікарні, і самоуправління має внести свої власні кошти, навіть якщо це 10-30%, для малих країв не по силам. Для порівняння, найменше самоуправління, з населенням 1000 осіб, має річний бюджет менше мільйона євро.»

Далі буде…

Наталка Хандусенко