Поет-аматор Станіслав Фролов: «Мої відчуття у моїх віршах»
18.01.2018
Станіслав Фролов навчається на другому курсі професійно-технічного училища №12, за спеціальністю «Слюсар з ремонту рухомого складу та помічник машиніста тепловоза». Його вірші увійшли до збірки поетів-аматорів учнів професійно-технічних навчальних закладів області «Усі ми – діти нашої Землі…», презентація якого відбулася 14 грудня 2017 в обласній бібліотеці для юнацтва, м. Кропивницький. Тепер Станіслав мріє випустити свій власний збірник, до якого увійдуть всі його твори, а це приблизно 20 віршів, написані на різні теми: лірика, АТО, батьки, різні життєві ситуації. Свій талант до поезії розвиває у літературно-драматичному гуртку «Рідне слово» (керівник Наталія Барталевич).
Станіслав почав писати вірші з 13-ти років на дитячі ранки, шкільні заходи. На свято до 8 Березня він у подарунок написав маленькі віршики кожній дівчинці в класі та вчителям. Писав близьким на різні свята.

- Станіслав, вірші в 13 років – це дитяча спроба, можна сказати перші кроки до поезії. Ти пам’ятаєш свій перший вірш, який є на твою думку вже серйозним твором?
- У 16 років я написав свій перший ліричний вірш «Розлука». Я його склав, коли їхав додому в електричці. Слухав музику й раптом прийшло натхнення, я його написав за 5 хвилин в мобільному телефоні.
До збірки «Усі ми – діти нашої Землі…» увійшли чотири вірші Станіслава: «Живи, Україно!», «Через терни до щастя», «Розквіта черешня» та «Листи бійцям АТО».

«Вірші виникають по різному, - ділиться Станіслав, - коли потрібно написати до якоїсь події, то сиджу і думаю. Але буває так, що вночі прокидаюся, беруся за папір та ручку і починаю писати. Або натхнення приходить прямо на уроці. Більшість моїх віршів написані спонтанно. Віршами я виражаю свої думки, відчуття та емоції. »
- Кому ти першому читаєш вірш, який щойно написав?
- Своїй бабусі, тому що вона теж складає вірші, пісні й дуже гарно співає. Коли я щойно написав вірш, я відразу телефоную бабусі та читаю його. Вона оцінює, виражає свою критику. Підкреслює його переваги та радить, що виправити. Також моїми першими слухачами є мої друзі, два Валентини, з якими я разом мешкаю. Можуть вказати на місця, де не римується. Як говориться: вірші будуються на критиці публіки».
Бабуся Станіслава, Наталія Фролова, з 15 років пише вірші. Можливо, талант хлопець перейняв саме від неї. А, можливо, й від дядька, який теж захоплюється поезією.
- Які твої найулюбленіші поети?
- Мої найулюбленіші поети - це Сергій Єсенін, Олександр Пушкін та Омар Хайям.
Тема АТО для Станіслава особлива. Його батько, Володимир, з 2014 по 2016 роки захищав країну в зоні АТО. Вірш «Листи бійцям АТО» Станіслав присвятив саме батькові.

«Я бачив як моя бабуся переживала за своїми синами (крім батька, в АТО служив, і продовжує служити також і його дядько). Особливо було важко в ті дні, коли вони не виходили на зв’язок, - розповідає Станіслав, - були такі часи, коли батько не телефонував місяць. Так, я знаю все це не зі слів інших.»
Деякі твори Станіслава написані російською. Так склалося, що до 13 років Станіслав жив у Москві з матусею та молодшим братом. Приїхавши до України на літні канікули, залишився жити з бабусею та батьком в с. Трепівка, і це був його власний вибір: «Мої батьки розлучилися, і я 9 років жив у Москві. Приїхавши в Україну на літні канікули, я відразу відчув себе вдома. Я не захотів повертатися і попросив маму залишитися. І жодного дня не пожалкував про моє рішення. Тут я вдома!»
Наталка Хандусенко
Коментарі
- Коментарі не знайдено

Увійти щоб залишити коментар
Залишити коментар як гість