Не придумувати собі проблему. Є психолог, прийшли – поговорили…

23.03.2018

У сучасному соціумі на людину звалюється тьма-тьмуща негативних переживань, стресів, життєві ритми зашкалюють… Нам, українцям (власне більшості), які за своєю ментальністю досить мирні, помірковані, стримані та навіть обережні, під час стрімких соціальних змін у суспільстві, важко витримувати такий психологічний шквал. На щастя, нині мало–помалу простежується тенденція звертатися за допомогою до психологів. У цьому контексті наша розмова з Марією Лисенко, яка закінчила педагогічну академію, аспірантуру в Київському Інституті психології імені Г.С.Костюка НАПН України. Вона – практикуючий психолог, додатково – окремі напрямки освіти – психотерапевт, арт-терапевт, дитячий психолог… застосування інноваційних технологій, має досвід роботи в дитячих освітніх закладах, центрах раннього розвитку… а також «Дитячого університету» (м.Ялта), нині працює в поліклінічному відділенні КЗ «Знам’янська міська лікарня ім. А.В.Лисенка».

- Пані Маріє, донедавна люди соромилися відвідувати психологів. Може, просто не впевнені були в непорушності такого постулату, як лікарська таємниця?.. Зазвичай, нагадуючи медикам в деяких ситуаціях про клятву Гіппократа… Нині є запит на психологічну допомогу?

- Так, звертаються до психолога чомусь тоді, коли це треба було зробити ще вчора. Дотягують до крайньої межі, коли вже безвихідь і коли не знають куди податися.

- З чим звертаються?

Найвиразніші завжди три проблеми. Це - нелади з самим собою: не знаю куди далі рухатися в житті, не можу прийняти конкретне рішення; оптимізація на виробництві, залишився без роботи - розгублений. Є так звані міжособистні проблеми: не знаю, що вдіяти з ним – з дитиною, з чоловіком, тобто виникли проблеми взаємовідносин, взаємодії, взаємостосунків … взаємопорозуміння. Окрема категорія – це проблеми з дітьми та внуками. Це коли діти змінюються, відповідно до сучасного суспільного прогресу, а рідні не змінюються разом із ними… Найблагодатніший, найприємніший варіант, коли відвідувач приходить із такою думкою: начебто все добре, але, може, ви ось тут щось порадите… Це означає, що дорослі ще не нашкодили ні дитині, ні собі.

- Узагалі - то, у яких випадках слід би відвідувати психолога?

- А щоб не доводити ситуацію до «поросячого» виску. Безсумнівно, краще профілактика, ніж вимушене лікування. Тобто, як тільки якесь непорозуміння, дискомфорт,- мовляв, щось у моєму житті не так, щось мені не до вподоби, десь у чомусь я протестую, мене щось не влаштовує (діти- їхні успіхи, чоловік/дружина, теща…)… Тому не чекати, поки воно затягнеться вузлом, а піти й порадитись із психологом. Тим паче, що психолог гарантує конфіденціальність. До слова, думка про те, що до психолога звертаються хворі,- це вже давно застарілий стереотип. Тобто хворих направляють до лікаря - психіатра, а до психолога йдуть ті, кому потрібен досвідчений погляд з боку. Хто запропонує варіанти вирішення ситуації, які доречні саме цій людині, саме дочасні тепер. Просто треба зважитись, і скоріш за все, відповідь буде.

До психолога звертаються, коли настає криза в людей. А не варто чекати, коли, як то кажуть, вже око смикається. Є психолог, прийшов - поговорив, легше стало - цього наразі достатньо. Відвідують же стоматолога просто для профілактики. Чому не ходити до психолога задля профілактики, коли є така можливість, до слова, ще й безоплатна?!

- Чи легко люди зважуються на відвертість?

- Не завжди. Декого доводиться розігрівати хвилин із п’ятнадцять. Ось була у мене жінка, з якої образи виливалися сльозами. Вона їх стільки назбирала! Як вони на її серці не позначилися – дивовижно. Рано чи пізно, але психічна напруга дасть про себе знати, якщо роками накопичувати різні страхи, невдоволення : ой, боюсь, аби не сказати щось не так - болить горло без кінця (бо застряває все…); занадто за все хвилюєшся – аритмію заробив, сильно переживаєш даремно - стенокардію… Тобто наш мозок чітко все координує, організм реагує на психіку – пси-хо-ма-тика.

- Пані Маріє, ви приймаєте не тільки відвідувачів із «вулиці», але й своїх працюючих…

-Усіх. Хтось залишився за бортом – не може знайти роботу, бо багато років робив одне і те ж. Допомагаємо зорієнтуватися та знайти заняття до душі й з відповідним заробітком ; щоб оцей перехідний період був якомога комфортнішим, мінімізуємо емоційну напругу. Молода пара з чотиримісячним шлюбним стажем прийшла за порадою: вони бажають так налагодити подружні стосунки, щоб уникнути помилок від самого початку… Є такі правила, яким уже тисячі років, - ці камені та граблі вже відполіровані, як то кажуть. Обнімати теж можна по - різному… але якщо не обнімати, нічого не буде. Ось і є ці правила, що треба робити, але виконувати їх червоним чи зеленим,- річ індивідуальна. Але тоді це дає можливість уникнути деяких помилок, зрештою, й у далекому майбутньому.

Інша пара звернулась: живуть у шлюбі двадцять років. Весь час були заклопотані дітьми: дитсадки, школи, виші. А коли залишилися сам на сам, виявляється, що живуть паралельними світами, хоч і в одній упряжці. Ми знайшли точки дотику - опори й загублену теплоту, бо вже невдовзі вони самі захотіли разом поїхати на відпочинок, - очевидно, їм одне з одним не буде сумно.

- Поговоримо про ще один важливий аспект психокорекції - роботу з інтернет - залежними…

- Це жахіття. Оце знаю декількох дітей ближчим часом, які інтернет - залежні. Я категорично за те, що майнкрафт треба викинути геть з інтернету! Малюк у п’ять-шість років малює квадратні яблучка… нічого іншого не розуміє. Воно - то зручно, дякувати його бабусі, він у чистоті, теплі, нагодований, не бешкетує, нікого не чіпає. Але інтернет - це така штука, через яку у дитини визнали психічне відхилення. Це - агресивність нереальна, вимкнули комп’ютер - злість неймовірна! Така дитина абсолютно не адаптована ні до кого - навіть до батьків. Вона не розуміє їхніх ролей, чи треба їх слухатись… Це страшно.

- Чи тут не вина тих же батьків?..

- Аякже! Якщо татусь торгає «мишку» і сидить у комп’ютері десяток годин, а сина від нього відганяє, то, вибачте, зачекайте! - власний приклад ніхто не відміняв. При дитині навперебій обговорюють, який гаджет крутіший, то не чекай дива.

- Що ж робити?..

-Не занурюватися з головою в інтернет! Нині тільки й чуєш: я прочитала в інтернеті, там написано, що треба робити так - ось так. У житті різне буває, але у вас окремий випадок, своя пам’ять, своє виховання, світогляд, звички, свій рівень культури, спілкування, врешті, й вік… Ви - неповторний, зітканий із тисячі пазлів, тобто вам може не згодитися жодний із варіантів. І не варто туди заглиблюватися, бо там є як чорне, так і біле, а психологам тоді це «відшіптувати». Дорослим не забувати, що вони відповідальні за виховання своїх дітей, їхнє життя - здоров’я та не прогавити той момент, коли можна ще завоювати їхню довіру.

Практики, буває, на поганий настрій пропонують варіанти. Спробувати можна, та коли вам не до вподоби, - не змушуйте себе. І ще: я проти будь-яких заспокійливих пігулок, але якщо лікар призначив,- йому видніше. Звісно, заспокійливе розслаблює те, що є наслідком, а працювати слід із першопричиною. І не треба самому тут копирсатися, як і щось придумувати. Для цього є спеціалісти, насамперед – психолог.

Ольга Плєшкова