Віталій Куліков: «Настроїти фортепіано – це все одно що розвантажити 10 тонн піску»

19.07.2018

Komora.info продовжує розповідати про знам’янчан, які мають рідкісні професії або зацікавлення. Фах нашого сьогоднішнього співрозмовника, можна сказати, обезсмертила геніальна режисерка Кіра Муратова, одна з її найвідоміших стрічок називається «Настроювач». Тож, раді Вам представити: Віталій Куліков – людина, яка професійно настроює музичні інструменти (і відповідно – всіх тих, хто чутиме їхню гру). У його активі навіть настроювання інструменту зі ставки Гітлера, але про це трохи згодом, починаємо спілкування з питання про те, що ж спонукало Віталія опанувати цей доволі рідкісний фах.

Саме бажання прокинулося тоді, коли я собі хотів зробити інструмент. Він уже був старенький, не звучав, а хотілося, щоб він знову заграв. Коли ти музикант, коли в тебе є руки, є слух – чому б не зробити інструмент «під себе», що він звучав так, як душа потребує. Адже кожен музикант прагне інструменту «під себе». Навіть якщо я настроюю інструмент для когось іншого, то пропоную, щоб музикант сів і заграв, відчув, як той звучить, а потім, можливо, роблю певні корегування.

Взагалі-то перша освіта в мене технічна, інженер-механік, навчався в КІСМі. Але в 1990-ті роки заводи позакривали, довелося згадати, як навчався в музичній школі. Тоді в нас Петро Генрихович Пісчурніков був у клубі. Перекваліфікувався в музиканти, створив свою групу і заробляв музикою. І тоді в мене з’явилося бажання зробити щось удома з власним інструментом. Зустрівся з людьми, які займаються цим, подивився, як вони працюють – і став практикувати сам. Один з моїх учителів – Віктор Петрович Боровик, я брав у нього уроки, він мені показував, як настроювати, як треба збирати все це. Спочатку сам собі зробив, потім друзям. А коли вже друзі почали рекомендувати мене як настроювача іншим – перейшов, так би мовити, на професійну основу.

-Виходить, це основний для Вас шлях пошуку замовлень – так би мовити «сарафанне радіо»?

Так, в основному «сарафанне радіо» і музичні школи. Бо саме в музичній школі можуть порекомендувати, що це людина досвідчена, а не хтось з вулиці прийшов, який може зробити так, що потім доведеться не раз переробляти.

- А Ви довго працювали, доки Вас почали вважати майстром-настроювачем, а не, як Ви сказали, «людиною з вулиці»?

Років 10 пропрацював. Поки набив руку, поки слух набив… Так, одразу не виходило, як бажалося. Пригадую свій перший інструмент – так, фортепіано звучало, але не так, як душа бажала. А вже з роками, коли навіть не десятки, а сотню інструментів переробив, тоді вже відчув, що інструментові потрібно.

- А зараз, уже після більше 20 років роботи, Ви працюєте швидше механічно – знаючи, що де треба підкрутити – чи все ж таки кожний випадок потребує творчого підходу?

До кожного інструменту свій підхід. Особливо якщо йдеться про виготовлені в радянські часи, бо то ж не німці, щоб з одного матеріалу все виготовляти, робили з чого прийдеться – бо ж план виконувати треба. Здавалося б, одна фабрика, рік випуску однаковий, а різниця у квартал – і вже матеріали різні й, відповідно, звучать по-різному. Тому в таких випадках варто особливо дивитися, як він звучить, порівнювати з оригіналом звучання, тобто звучання якісних німецьких роялів Блютнер, Бернштейн, Стейнвей. Треба піти в концертну залу філармонії, консерваторії, де дають концерти симфонічної, класичної музики й відчути якість звуку. І тоді намагатися зробити так, щоб інструмент зазвучав бодай приблизно до того.

- А де найближче від Знам’янки можна почути такий інструмент?

Можна почути в Кропивницькому, у музичному коледжі. У них є новий рояль, подарований Ігорем Крутим. До речі, там дуже часто відбуваються концерти.

- Давайте все ж таки поговоримо про сам процес настроювання. Як він проходить, наскільки він тривалий, Вам, ймовірно, потрібні певні умови – скажімо, тиша?

Так, бажано, щоб була тиша, бо звук треба почути. І почути не лише вухом, а й усім нутром відчути різницю вібрацій між струнами. Сам процес настроювання займає десь 6 годин, якщо, звісно, інструмент, як це слід робити, раз на рік оглядається. Якщо фортепіано в запущеному стані – то, зрозуміло, що набагато більше. Ви ж тільки уявіть: у фортепіано в середньому 88 клавіш, а це десь до 210 струн. І кожну з цих струн треба витягнути спеціальним ключем так, щоб вона була на своїй висоті. За об’ємом цю роботу можна порівняти з розвантажуванням машини з 10 тоннами піску. Чому? Кожна струна має свою вагу натягу, у середньому це 50 кілограмів. А настроювач має кожну струну з місця зрушити. 200 струн – це, вважайте, 10 тонн. Звісно, у ключа і довгувата ручка, щоб важіль був побільше, але все одно: коли ти ці 6 годин пропрацював, то спина ще й як болить. І коли ти розвантажуєш пісок, так хоч роботу видно, а як фортепіано настроїв – то інші можуть подумати: а що ж він там зробив?!

-Ви не тільки настроюєте інструменти, Ви ще й робите їх реставрацію. Але ж це геть інша робота, тут уже потрібен не музикант, а фахівець з роботи по дереву?

Допомогла мені в цьому праця за кордоном. Я три роки пропрацював в Італії, Голландії на реставрації дерев’яних виробів, це були вікна, двері, меблі…

-Тобто, якщо нікому вже не потрібні будуть настроювачі, то Ви все одно без роботи не залишитеся?

Не залишуся, але настроювання мені більше до душі. Коли ти бачиш своє працю, коли ти чуєш, як інструмент тобі вдячний. Особливо, коли він 20 років стояв запущений – то він не грає, він плаче: «Зробіть з мене щось!» А коли його настроїш – він аж відгукується вдячно! Ось остання на цей час робота (я виставляв фото в інтернеті) – біле фортепіано з Кременчука. Так господарі самі дивувалися, як після обробки дерева інструмент (хоч і був до того настроєний) по-новому зазвучав!

-Я так розумію, це було приватне замовлення. Але ж Ви працюєте й з музичними школами.

У мене зараз в постійному обслуговуванні 80-90 інструментів – це з двох музичних шкіл (у Знам’янці та в Олександрії). До того ж, ми не працюємо під час навчального процесу. Час для настроювача – це вечір, вихідні, канікули. А якщо якийсь відповідальний концерт, то доводиться готувати інструмент за ніч.

-Ви казали, що одного разу Вам довелося працювати над інструментом з дуже цікавою історією.

Так, це дуже рідкісний інструмент, кабінетний рояль Блютнер 1910 року. Він знаходився у ставці Гітлера, у бункері на Вінниччині. При захопленні радянськими військами він попав як трофей у музей, а потім опинився у приватній колекції. На інструменті була бірка німецькою мовою: особистий настроювач фюрера, 1943 рік, підпис. І саме цей рояль мені довелося реставрувати, настроювати.

-Наскільки рідкісна ця професія? Чи є в Україні якесь професійне об’єднання, скажімо, «Спілка настроювачів»?

Є в Києві Асоціація фортепіанних майстрів, але, на жаль, вони не виходять на контакт. На сайті в них є координати для зв’язку, і я їм писав, пропонував надсилати запрошення навіть на платні майстер-класи. Але вони, судячи з усього, тримають при собі свої секрети, не хочуть ділитися досвідом. На сьогодні, на жаль, це дуже рідкісна професія – і в Україні, і у світі. До того ж, в нашій країні попит на настроювачів надзвичайно малий, тому що зараз люди більше думають, як прожити, а вже потім дивляться, чи прагне душа музики.

-Насамкінець запитаю про майбутнє. Чи є охочі переймати Ваш досвід настроювача? Чи є у Вас учні?

Учнів, на жаль, немає, бо зараз всі шукають прибутковість. А в цій справі великої прибутковості нема, і потрібно займатися ще чимось, окрім цього. То я займаюся викладанням музики в Центрі дитячої та юнацької творчості. Так що учнів поки нема, але якщо будуть охочі – ласкаво прошу!

Дмитро Шульга