«Бажаю кожній людині, незалежно чи вона вірує, чи не вірує, - душевного миру, який іде від Бога», - Владика Михаїл (Бубній), Екзарх Одеський УГКЦ

16.08.2018

Із інтернет - видання KOMORA.INFO наші читачі дізналися про нещодавній візит на Знам’янщину Екзарха Одеського УГКЦ - преосвященного владики Михаїла (Бубній). Нині відтворимо деякі моменти розмови з високоповажним гостем.

-Ваше Преосвященство, ви прибули до нас у день величного свята - Хрещення Київської Руси - України - це і радість, і втіха. Разом із тим, наш український народ - у сльозах, у болях, у смутку, передовсім, за своїми захисниками. У дзеркалі нинішніх реалій - звичайна маленька людина: як їй уберегтися, щоб не впасти в крайнощі, відчай, зненависть?..

- Цей мій візит на Кіровоградщину, зокрема до села Володимирівки та міста Знам’янки, - це візит пастирський, як духовного наставника - єпископа. Господь поручив мені служіння не для того, щоби возвеличуватися, а молитися. І моє прибуття на Знам’янщину було саме такою місією: помолитися разом із місцевими вірними, з місцевими мешканцями, разом відсвяткувати й 1030-річчя Хрещення Київської Руси - України, подякувати Богові за цей великий дар святого Хрещення нашої держави. А також відсвяткувати 10-у річницю двох українських греко-католицьких парафій на Знам’янщині. І це є також візит вдячності Богу за все, що Він нам дарує у цій хвилі земного життя… як сьогодні у Архиєрейській службі була якраз проповідь із Євангеліє про човен на морі, про Христових учнів, стривожених великою бурею, як Ісус їх заспокоює та рятує. Тому я би побажав кожному, незалежно чи він вірує, чи не вірує, - душевного миру, який іде від Бога. Господь - всемогутній, Він може будь-яку бурю вгамувати… І Україна молиться, і всі ми молимося за мир і спокій в Україні, і він настане. Ми просто не знаємо коли, тому й непокоїмося. На жаль, війни приносять жертви, сльози, нещастя, але, бачте, сам Христос, щоби воскреснути, приніс себе в жертву… бо це не базується на основі людського життя, а на основі духовного життя… Вічності. Бог сотворив на Свій Образ і Подобу людину, яка має безсмертну душу. Але людина дивиться зазвичай по-людськи та по-земному на своє життя. А Бог дивиться на нас по-небесному, і по Вічності… Так, як люди, ми переживаємо, плачемо, але ми, християни, маємо все сприймати у світлі Божому. Усі наші турботи, хвилювання просто віддати в Божі руки. Тому я би заохочував кожного молитися, вдивлятися в Образ Божий, отоді ми відчуємо ту необхідну твердь у нашому щоденному житті.

-Вельмишановний Владико, ваші міркування щодо об’єднання церков і отримання Томоса православними церквами…

- Нашу думку висловив Блаженніший, Глава Української Греко - Католицької Церкви Святослав (Шевчук). Це й думка нашого цілого Синоду УГКЦ. Ми, як єпископи Української Греко-Католицької Церкви, схвалюємо таке рішення та стремління до єдності всіх православних церков України. Нам дуже приємно, що настала така тенденція об’єднання українських православних церков, молимося за це. Наша Церква, Синод видали послання…як ми бачимо об’єднання цілої Христової Церкви, а не лише в Україні, бо Христос створив одну церкву. Христова церква - одна!

Передовсім важливо наголосити, що Церква Володимирового Хрещення, а це - українська греко-католицька церква, - ніколи не була відірвана, скажімо, від фундаментальної основи. Вона завжди була в єдності зі Вселенською Церквою, з Апостольською столицею. Коли 988 року князь Володимир Великий охрестив Київську Русь, на той час не було поділу між церквами, - була єдина католицька Вселенська церква. І тому ми є, власне, Церквою в єдності з Апостольською столицею від початку. Те, що стався поділ між Константинополем і Римом 1054 року, не означало, що автоматично Київська Митрополія відлучилася від Апостольської столиці та перейшла до Константинополя. Ні! І для того митрополити Київські їхали до Рима з підтвердженням (і це не унія, як називають, чи то Флорентійська чи Берестейська), що «…ми, Київська Митрополія, залишаємося з вами, Святіший Отче. Ми не хочемо бути втягнутими в цей розкол…». І тому Томос, що тепер пропонується українським православним церквам від Константинопольського Патріарха, для нашої Української Греко - Католицької Церкви нічого не змінює. Ми маємо Святішого Отця - Папу Римського - Вселенського Архиєрея, який від Апостольських часів приймає цю спадковість від Першого Папи, яким був апостол Петро…

-Мабуть, виникне запитання: чому саме Рим є столицею християнства?..

- Дуже просто: тому, що саме в Римі перший апостол отримав ключі від Ісуса Христа і слова, що « Ти - Петро (скеля), на тобі Я збудую церкву, яку ворота пекельні не подолають…»; тому, що св. апостол Петро загинув і похований у Римі, а на його гробі зведено базиліку св. ап. Петра. Оце є основа і початок Христової Церкви. Якби св. ап. Петро загинув мученицькою смертю і покоївся на Київських пагорбах, то центр християнства нині був би в Києві.

- Українську греко-католицьку церкву довгий час переслідували…

-…переслідували, ліквідовували… 1946 року псевдособором Львівським, але не зуміли. Наша церква завжди була зі своїм народом, несе людям правду про Христову Церкву і Боже слово, як заповідав нам Господь. І як мати йде до своїх вірних, відкрита для всіх. А людям властиво вибирати, де, в якій Божій парафії їхня душа буде наближатися до Бога, отримуватиме духовне, душевне умиротворення.

Ольга Плєшкова