Прочанський шлях до Зарваниці - зі Знам’янки

25.07.2018

Звіддавна, власне, як і нині, погляд віруючих у липневі літні дні звернений до Зарваниці – духовного центру в Тернопіллі. Цьогоріч Загальноукраїнська проща присвячена 1030-ій річниці Хрещення Київської Руси-України, молитві за мир і спокій в Україні, яку очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. Пішою ходою та всеможливим чином прибували сюди прочани. Серед паломників на благословенному прочанському шляху були й знам’янські, які під мудрою орудою настоятеля парафії Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ о. Івана (Проця) відвідали ці святі для українців місця. Цікавимося в священика його відчуттями про подорож у понад дві тисячі кілометрів, тим паче, самому за кермом…

Молитва, сакральні місця

- Це не просто Проща,- охоче розповідає святий отець,- це вшанування 1030-ої річниці Хрещення Київської Русі, наших українських земель, отого найціннішого, духовного аспекту нашого життя, коли люди звідтоді вже моляться правдиво Господу. У нашому прочанському маршруті було передбачено й відвідини історичних, сакральних місць Західної України: Кам’янець -Подільська, Хотинська фортеці, Кришталеві печери, відомий Джуринський водоспад у селі Ниркові на Тернопіллі, а тоді - Зарваниця. Далі наш шлях пролягає в гори. Зупинилися в Яремчі, де нас настигає злива, але ми не втрачаємо надії на ту благословенну дорогу завтрашнього дня. Так, Господь спровадив наші стопи до найвищої вершини Карпат. Говерла по-своєму красива, як і всі гори, але до неї дісталися тільки четверо із нашої чисельної групи… Зустрічаємо багато людей, які йдуть, незважаючи на рясний дощ. По дорозі до Яремче ми вступаємо до отців-монахів, студитів у храмі, молимося в придорожніх капличках. Завертаємо у Верховину- в знаменитий музей Гуцульщини, в Криворівню- в музей Івана Франка, а потім їдемо у бік Косова. У мальовничому селі майстрів і майстринь дивовижного рукотворного мистецтва, всеможливих фестивалів - Шешори - знамениті водоспади… Нас знову прали дощі, але завдячуючи місцевому добродію - пану Юрію, ми ночували не в наметах, а в теплі, під добротним дахом. Удосвіта - з середи на четвер - це завершальний день нашої подорожі, сьомий,- як і було сплановано, ми заїхали до Коломиї на ринок українських вишиванок. Це досить дешевий колоритний, яскравий, багатющий торговий асортимент народних рукотворних виробів. Наші подорожуючі були дуже втішені, бо ж змогли тут придбати для себе, а дехто й для всієї родини, вишивані подарунки за вигідною ціною.

«Надія Безнадійним»

- Чернівці – місто моєї науки!- оповідає далі о. Іван.- Радісна зустріч із рідною альма-матер- Національним університетом, де навчався на філософсько-теологічному факультеті. Це історична, дуже гарна будівля (1864-82 рр., архітектор- Йосип Главка.Авт.), колишня митрополича резиденція Буковини. Нині належить до Списку Світової культурної спадщини. На вулиці Руській заходимо у нашу греко-католицьку церкву, поклонилися іконі Чудотворної Матері Божої Чернівецької, що називається «Надія Безнадійним». Молитвою до Неї завершили своє паломництво. Через якийсь час, ще у Чернівцях, із цікавістю споглядаємо «Село під відкритим небом»- етно- музей. А проїжджаючи Вінницею, на хвильку затрималися біля музичних фонтанів…

Перебули, пережили ми нелегку дорогу, втомлені, виснажені погодними, побутовими умовами, але було очевидно, настільки наші прочани задоволені, умиротворені, а з іншого боку, під великим враженням від баченого та почутого.

У Зарваниці-найбільший спокій душі

Проща до Зарваниці-споконвіків… Яка потужна, невидима рушійна сила веде сюди мільйони людей! Ідуть, без сумніву, з вірою Христовою в серці. Отець Іван переконаний: «… це глибоко духовне. Зарваниця-це сакральна рідкісність, духовна святиня, яка постала на місці, де спочив утомлений монах, тікаючи з Києво –Печерської Лаври від монголо-татарських нападників, що наступали на Київ 1240 року. Уві сні йому явилась Божа Мати Пресвята Богородиця в золотих шатах, ясно осяяна, настановивши його, що там, де він, постане святиня: «Залишайся тут – працюй». І коли монах прокинувся, почало бити чудотворне джерело, що живе донині. Він омив, зцілив у ньому всі свої рани… Проща полягає в тому, що монах ішов сюди пішки. Хресний хід із свічками, коли настає вечір; коли прочани йдуть до Матері Божої Зарваницької; коли вимолюють для себе добра, здоров’я… Де є багато зцілень,- є свідчення. І паломники отримують найбільший спокій своєї душі, коли приходять до Зарваниці на Прощу. Я власноруч переконався, що ця благословенна Проща об’єднує різних людей, з різних частин України, навіть паломників із інших країн… Сьогоріч, для прикладу, у Зарваниці була колосальна кількість народу-приблизно зо 120 тисяч... Я дев’ять років поспіль дістаюся до Зарваниці. Це велична Проща, яка полягає в найголовнішому-паломництві до Богородиці, саме пішки дістатися цих святих місць, віддати свої стопи, як колись легендарний монах. Ми пройшли цей шлях із Знам’янки… люди, які мають у своєму серці молитву та милосердя».